Русалонька із 7-В та загублений у часі: читать книгу онлайн полностью и бесплатно

Не дивно, що від Яна-Казимира взагалі нічого не зосталось. Бо ж хіба звались Яном-Казимиром ті пилинки, що дівчинка мітелочкою змахнула зі стінок? Дбайливо зсипала до паперового пакетика (в поліетилені ще задихнеться) і, не закриваючи його, заховала в коробочку від парфумів.

У шафі зоставалась тільки самотня привидова, чи пак Софійчина, мобілка. Не зважилась її взяти. Може, колись… від нього ще пролунає дзвінок?.. І медальйон. Його таки забере, на згадку!

— Здається, все… — Притулила коробочку до грудей і… поволі зсунулась на дірявий паркет.

— Вимкни вже ту музику… — ще спромоглась махнути рукою. Бо світ ніби й досі коливався у такт мелодії.

64. Чергова несподіванка

Отямилась від плюскоту води.

— Нарешті! — Сашко хлюпав їй в обличчя водою з якоїсь колби. — Добре, хоч дощ учора пройшов: з-під ринви начерпав!.. Як ти?

— Нормально… А де… Казимир?.. — і вмовкла, зауваживши в руках коробочку від маминих парфумів.

Отже, сталось. Вигляд коробочки відразу повернув до тями.

Тепер якось перемістити її в Сашка. Розчинити у колбі? Навряд чи забажає випити дощової води. Якби все не так раптово, то підготувалась би, прихопила із дому пляшку мінеральної. Чи бодай усе гарненько втовкмачила б йому.

Бо зараз навряд чи Сашко здатний її зрозуміти.

Далеко від дороги почулися сигнали авто.

— Шеф гукає! Вперед! — потяг дівчину до виходу.

— Давай… хоч попрощаємось…

— Навіщо нам прощатись, коли ми зараз удвох їдемо до Вишнополя?

— Із цим замком… із… Прости мені!..

Вхопила Сашка за комір, на мить рвонула його до себе… Після сьогоднішнього поцілунка він, певно, сподівався чогось подібного… Натомість різким рухом вона запхала коробку хлопцеві за пазуху, в останню секунду відкривши її. От тепер усе! Казимирова душа повинна злитись із Сашковим серцем…

— Отже, до машини? — запитала отетерілого Фадійчука.

Але той лиш перелякано мацав свої груди і живіт. Сорочка на ньому надималась і купчилась, наче перед злетом. Перевтілення — це й справді непросто!

— Що ти мені підкинула? — заойкав.

— Що зі мною? Куди я попав? — пролунав із Сашка ще один голос.

Господи, невже все закінчиться звичайним роздвоєнням особистості? Невже від сьогодні нещасний говоритиме двома голосами?!.

Але з-під Сашкового одягу вже випручувався… Дашківський!

— Матка Боска, панно Софі! — Привид аж охрип від шоку. — Нащо ви мене так пом’яли?

Завтрашній набув своїх попередніх форм, хоч продовжував фиркати й обтріпуватись. Лиш страшенна блідість його обличчя тепер виказувала пережите.

— Казимире??? — в унісон прокричали Сашко й Софійка.

Той обвів друзів повеселілими очима.

— Як мовила моя нянька, що се було, що сі стало? — спромігся на жарт. — Пам’ятаю точно, що розмістився в коробці. Спочатку — тісно, потім — наче так і треба… Але тоді мене кинули в щось чуже! Прошу дуже, я ледве вирвався!..

— Як? Хіба ви не повинні підселитись у Сашка? — дивувалась.

— Не зважайте, Завтрашній! — усміхнувся й Сашко. — Це Софійка після того, як зомліла, ще не прийшла до тями! Вона переплутала мене з…