Русалонька із 7-В та загублений у часі: читать книгу онлайн полностью и бесплатно

59. «Не бійтесь заглядати у словник»?

От лише звався Сашків батько не так, як син.

Він звався Іваном. Утім, яка різниця, як саме: не так, і годі.

Це єдина ланка, яка не вписується в ланцюжок.

Бо навіть біла парчева сукня у Сашкової мами є. Точніше, колись була. Із неї потім Любці й Вірці пошито шкільні блузки.

Не зважувалась поки що висловлювати свої підозри Сашкові. Як і Завтрашньому. Та й важко було провести зв’язок між цими двома — такими різними — постатями. Навіть те, що тепер Сашко зробиться охайним і шляхетним, чомусь не тішило. Зрештою, остаточно ще ж нічого не відомо…

Казимир вдруге просить передати йому щось почитати. Причому українською. Мовляв, йому однаково, якою мовою читати, проте коли готується в українську родину… До того ж він уже знає, що його люба мама була саме українкою, — мусить же хоч він заповажати цей факт. Та й набридло бути ніким: затишніше до когось прихилити голову, до чогось належати…

Але коли вони знов потраплять до замку? Може, якось попросити Ві-ку-ку підкласти книжку-другу в батькову сторожку? А як пояснити? Ще ж і не що-небудь — словника просить! Бачте, начитався в Рильського: «Не бійтесь заглядати у словник: це пишний яр, а не сумне провалля!»

Та й де б у Віти взялись удома словники? Доведеться самій вирватись до Леськовичів!

Тим часом написала Віті розлогого подячного листа, висловила захват Павликовим портретом. А щоб потішити подружчине серце, передала через неї Павликові дотепне прохання. Хай спробує намалювати ще й Ві-ку-ку! Отак, як Софійку: у вигляді якоїсь квітки! Цікаво, з яким-то цвітом порівняє він їхню балакучу товаришку?

А з Казимиром і справді треба серйозно побалакати. Поки з’ясуються остаточні подробиці, пора вже думати, як його звідти виманити. Ось хоча б такі свіжі газетні ворожіння-знахідки:

«Із трьох кутків поставити однакових, а вийти з четвертого боку», — зовсім нічого не зрозуміло! Це були поради, як городити двір. Хай собі. Але що цей рядок дає Софійці? Про всяк випадок переписала його до заповітного блокнота…

Поки Сашко придумає, як здійснити наступну вилазку до замку, вона пошукає гостинців для Завтрашнього. На якій полиці в мами зберігаються словники?

«Власні імена людей»: ти ба, ще й такі словники бувають! Взялася гортати: ого, цікаво! «Вадим — значення цього імені не знайшло одностайного тлумачення». Маєш! «…Більшість же дослідників схильні виводити його від давньоруського дієслова вадити — сперечатися, викликати незгоди».

Чудово!.. «Казимир — від відомий і руйнувати». Ще ліпше!

«Дмитро — належний богині хліборобства Деметрі». Тю!..

Сашко, тобто Олександр, — «мужній оборонець, захисник людей». О, до цього, як завше, не підкопаєшся! Якби хоч справді! Раптом — нова ідея. Чи не збігається переклад Сашкового імені з іменем його батька?

«Іван — Божа благодать, дар богів». Не збігається! Ні тлумаченням, ні суттю!

Може… А якщо — Тадеуш? «Тадей (Тадій, Фадей) — хвала». Знову — ніякого збігу! Щоправда, чула десь оте «Фадей»… Стривайте-стривайте! Сашкове прізвище — Фадійчук!!! Якщо Сашко Фадійчук — ім’я справжнього Завтрашнього, то й оте Казимирове «мого батька звуть так само, як і мене» розшифровується просто: Дашківського-старшого звуть Тадеушем. І те, і те — «хвала»!

Хвала Рильському, що порадив звертатися до словника! Хвала Казимирові за нагадування про це! Хвала Софійці за її кмітливість!

60. Кімната для думання

Вихід знайшовся сам по собі: баба Валя забажала відвідати замок своєї двоюрідної бабці. Звичайно, вона прихопить із собою золотих дітей: Софійку та Сашка. Безперечно, вона дозволить Софійці відлучитись від замку до своєї леськовичівської подружки, поки Сашко люб’язно водитиме стару замковищем. Так-так, усередину вони не заходитимуть: розуміє, що там усе валиться.

Софійка зі шкіри пнулась, демонструючи перед сусідкою свою лагідність. Проте не забувала про діло. Сашкові доручила вивідати в баби якомога більше. Сама, звісно, ні до якої подружки не піде: тихцем пробереться усередину палацу до Казимира.

При цьому навіть Сашко не знав усієї правди. Бо ж як сповістити йому, що невдовзі до його характеру доплюсуються мрії, думки і звички привида? Дуже ймовірно, що після цього й почуття до Софійки у нього подвояться (хоча куди вже далі?), адже й Дашківський до дівчинки не байдужий. Шкода, що від цього ні Казимирової вихованості, ні краси у Сашка, звісно, не прибуде…

Тим часом Завтрашній ще більше змарнів і спрозорішав. Нічого, до початку жовтня (а це через кілька днів) ще дотягне, а там нарешті все й вирішиться.

— О, Софі, чи ви нарешті познайомите мене з моїм новим тілом і новими родинними умовами? — В Казимирових очах заграв гарячковий, аж хворобливий блиск. Та усі його рухи стали ще більш полохкими й нервовими, навіть при гарному настрої, як-от нині.

— Так-так, неодмінно познайомлю!

Кинула поглядом у вікно, за яким Сашко запопадливо провадив бабу Валю до Гоноратиного будиночка, і замовкла. Як показати Дашківському те миршаве хлоп’я в латаних джинсах? Як сповістити про напівпідвальне приміщення, кур’єрську посаду, торгову точку?.. Як воно: після хоромів у злидні?..

— А хоч про маму-тата кілька слів скажете, паннунцю?

— У вас буде чудова мама і… і три розпрекрасні сестрички!