Поруч об’явився… Кулаківський!
— Тобі вже, Софко, за тим прилизаним зубрилкою всі інші дрібні в очах? М-да: я ж у іксах так не шарю, як він!
— Хто? — вдала, що не розуміє.
— Ну, не тушуйся, не тушуйся: всім ясно, що ти від новачка прибалділа!
— Кажи, що маєш, бо в мене справи! — хлюпнула холодною водою на палахке вогнище Валового чуба.
— Ти б краще придивилась, як він малює! Мазня і маразм! А малювалка йому все одно «десятки» ліпить: за сімпотну морду і за те, що підлиза!
— Все сказав? — насупила брови од свіжої ідеї. Чи малює Сашко? Хіба оформлення офісу — не прояв малярських здібностей?! Ще один аргумент!
Вадим не відставав:
— Сьогодні, той-го… погода негаліма! Додому йти щось обломно: може, прошвирнемось по скверику? Чи в кафешку? Або на скутері вмажемо, га?
Біла материна сукня? Не пригадує, щоб Сашкова мама вбиралась у щось подібне, але…
— А ще ти, може, той-го… для понту віршика якогось забацала б?..
Сашків батько… Гм… Нічого не знає і про Сашкового батька…
— Софко, то як?
— Га? Ах, так: я спитаю в Сашка!
— Що-о-о? Забити зі мною стрілу ти питаєш дозволу в якогось Сашка? — Вадимів чуб обурено зметнувся вбік. — Чи не в того бомжика?
Дозволу на метання стріли? Софійчині мізки вже зовсім закупорились: якої стріли? Вона в Сашка про батька запитає!
— У його батька? Це типу свекра? Квіточки, колясочка… Шоколадка за двадцять копійок… — Вадим уже люто сплюнув. — Може, ви вже й розписані? Ну, знаєш!..
І швидко пішов геть.
— Е… А?.. — тільки й спромоглася промимрити йому вслід. Що сталось, чого він хотів? Чому образився?
Гаразд, тут головне — думки не згубити. Отож найбільше спілкувалась хіба з його сестрами, точніше, зі своєю ученицею Любкою…
І тут — як обухом по голові — давні Казимирові слова:
«Вас візьмуть до мене за гувернантку!!!» Дашківський промовив їх чи не першої зустрічі. Точніше, він запитав: «А як ся назива панна гувернантка?» А потім: «Прошу дуже, хіба панна Софі не знає, що мої батьки хочуть найняти її гувернанткою?»
Софійка тоді зовсім не зреагувала й нічого не записала до блокнотика. А хіба ж не гувернанткою стала Софійка для Сашкової сестри, та й для самого хлопця?!
Терміново бігти по додаткові відомості!
58. Неждана сповідь
Маму зустріла вже на сходах: із Ростиком на руках.
— У мене, Софійко, на шістнадцяту годину батьківські збори, — пояснила. — То ти вже сама розігрієш обід. Суп і тушковані перці в холодильнику..
— А дитину що, з собою береш?
— Та ні: баба Валя…
— Тільки не до баби Валі! — намагалась відібрати у мами братика. — Я вже є, і я з ним побуду! Навіть коли доведеться пожертвувати супом і уроками!