Версола. Книга 1. Колоніст: читать книгу онлайн полностью и бесплатно

Перед тим, як приступити до спроби обробки трупа, вирішив зняти з себе одяг — забризкатися, або забруднити свій єдиний «костюм» можна було легко, а як потім, і головне чим відмитися? Згадав звідкись, що тварини відчувають запах крові дуже далеко, і ходити після цього як приманка для інших хижаків, від якої сердить на кілометр, йому зовсім не хотілося. Перша реакція на нутрощі кошака була цілком прогнозованою: хлопця вирвало, потім він деякий час відходив від блювотних позивів і знову спробував зайнятися новим для себе ремеслом білування — так зробив декілька заходів, поки зміг абияк розкрити черево у тушки. Спроба відрізати м'яса з лап провалилася — його садовий ножик майже не різав тверде мускулисте м'ясо — тут адже були м'язи і сухожилля тварини, тому довелося далі мучити себе в районі черева.

Оскільки у внутрішніх органах він розбирався приблизно, як в лінкорах і ракетах середньої дальності, то просто вивалив по черзі увесь тельбух на траву і став розглядати, після того, як відійшов від нового нападу блювоти, викликаного «букетом ароматів» з черева тварини,… та і зовнішній вигляд якось не розташовував. З усього набору нутрощів більш-менш знайомими виявилися серце і печінка — багато реклами медикаментів по телевізору для цих органів надивився, хоч і повністю схожими на людські аналоги вони не були. Але все ж таки, усе ж таки… Серце виявилося м'якше, ніж на лапах, адже по суті — це один суцільний мускул, а ось печінка його трохи здивувала: надзвичайно м'яка, здавалося, що натисни він трохи сильніше і вона порветься у нього в руках. Тому подумалося, що потрібно її зажарити і з'їсти в першу чергу — по вазі цей орган тягнув на кілограма два, може три, але спочатку вимагалося трохи відмити руки і ноги, який заляпав кров'ю тварини, поки намагався її розкрити.

І тут намітилися перші труднощі: мила немає, та що там — води немає, її всього залишилося «на попити» — використати ті крихітки для прання або умивання можна було навіть не мріяти. Ноги повимазував по коліна — не сильно, але щось з цим слід було робити. Виручила природа самої людини: помочився на ноги, витираючи їх пучками зірваної трави, потім повторив процедуру з руками. Подумав, що деякий час від нього смердітиме, але постійне потовиділення в такій гарячій атмосфері поступово зведе нанівець запах сечі. Ну, принаймні, турист на це сильно сподівався — все одно іншого методу відмивання від крові він не бачив. Патрав тушку декілька годин — шубка цього звіра різалася украй погано, хоча чому тут дивуватися — ножик у нього був звичайний, розкладний для туриста: таким тільки бутерброди нарізувати і овочі чистити на природі. Другий хижак так і не з'явився — може шум падаючих каменів з вежі його злякав, а може, відчув смерть свого напарника (чи напарниці), а може ще чогось — в усякому разі, більше його наш герой не бачив. Віктор навіть вийшов назовні з пістолетом в одній руці і шматком балки в іншій, щоб оглядітися — стадо бізонів (чи буйволів) все також перемелювало траву, змістившись ще далі, а на місці обіду двох хижаків крутилася зграйка якихось дрібних тварин, доїдаючи залишки здобичі — найімовірніше, місцеві падальники.

Після такої нехитрої розвідки, трохи заспокоївши себе думкою, що хижак пішов від гучних звуків падіння вежі, турист повернувся до своїх речей і став готувати собі обід, поєднаний з вечерею, якщо орієнтуватися на положення сонця — воно опустилося вже досить низько. Користуючись наявністю останніх променів світла, швидко назбирав пального для вогнища і підтяг до більш-менш вільного від уламків шматка простору. Пара дерев'яних балок, що вдало впали — на один раз цілком повинно вистачити, потім подумав і підтяг усі деревинки, які зміг виявити, адже наближалася ніч, і виникало питання підтримки вогнища для відлякування місцевих нічних візитерів від свого «табору». Вирішивши, що більше зробити сьогодні він не в змозі, почав нарізувати печінку і серце на скибочки для подальшого обжарювання. З першим проблем ніяких не виявилося — щільний шматок м'яса добре розрізався на шматочки, а ось печінка своїм ніжним видом вганяла хлопця в ступор — як обійтися з таким великим шматком плоті він не знав.

Оскільки нічого путнього в голову не приходило, то вирізав з гілок місцевих кущів декілька «шампурів», нанизав на них шматки серця і став обсмажувати продукт над вогнищем, що щойно розгорілося. Оскільки серце теж виявилося немалим: близько двох кілограм, то спорудив щось схоже на опори, де розташував декілька саморобних шашликів з цим органом мертвого звіра. Сіль у нього була, так що якогось мінімального смаку це блюдо повинне було набути, а смажити над вогнищем вирішив довго — не хотілося б підхопити якусь заразу від неприготованого до кінця продукту. Потім став думати над проблемою звірячої печінки — м'який і ніжний на дотик шматок плоті обіцяв початкуючому кухареві приємні смаки, за умови, що цей самий кухар зможе його приготувати якось. Спробував відрізати шматок, як від серця і зазнав поразки — печінка рвалася услід за лезом ножа і розтікалася киселем навколо нього — така поведінка головного інгредієнта його майбутньої вечері сильно розладнала кухаря, і він знову став роздумувати, неуважно перевертаючи прутики з шматочками серця, час від часу. Якби поруч знайшовся який-небудь лист металу, то він однозначно спробував би зажарити на ньому увесь шматок, а так…

Прийшла цікава думка — відразу зайнявся її здійсненням, поки ще було хоч щось видно. Прикинув розміри опор під шашлик і став знову нарізати прутики — настругав таких близько десятка, витративши ще пару хвилин на ретельну зачистку одного з кінців. Потім став повільно проштовхувати загострені з одного боку палички через шматок печінки з таким розрахунком, щоб паличка вийшла з протилежного боку, і увесь продукт виявився нанизаним на десяток цих імпровізованих шампурів. Таким чином, в результаті філігранної роботи, у нього вийшла одна велика заготівка під відбивну для смаження на вазі — після приготування серця вирішив поставити цей шмат на подовжні опори імпровізованої шашличниці. Десять прутків, що стирчали з двох сторін печінки, повинні були утримати її над вогнищем, на думку кухаря.

Оскільки консистенція продукту була дуже делікатною, то працював повільно і ніжно, провертаючи прутики управо і вліво в пальцях і поступово рухаючи всередину шматка. На один пруток витрачав близько двох хвилин, оскільки боявся, що від занадто швидкого руху печінка лопне і розтечеться рідотою. Закінчивши роботу, став чекати, коли, на його думку, приготується серце — відсутність годинника трохи збивала з пантелику, так що намагався внутрішнім чуттям визначити плин часу — з цим виходило погано. Адже в минулому «житті» годинник був скрізь: на руці, в телефоні, на екрані комп'ютера, на щитку автомобіля — практично завжди поруч і під рукою. Деякий час сидів, не рухаючись, спостерігаючи за вогнищем і прислухаючись до навколишніх звуків: савана жила своїм життям — було досить шумно, що він визнав хорошим знаком. Значить небезпечних мисливців, на кшталт цих дивних кішок-хамелеонів поруч немає, інакше все навколо, швидше за все, затихло. Так реагують дрібні тварини на присутність небезпечного або великого звіра — хоча так було на Землі, а тут могло бути і не так.

Коли від першої порції гарячої смаженої їжі пішов приємний аромат, Віктор відчув жахливий голод і приємні спазми в шлунку. Тут він згадав про свої напади і трохи здивувався: черговість таких наскоків болю скоротилася, адже останній був ще з ранку, коли він з'їв розігріту консерву. Адже до того, ще буквально учора, у нього було по три напади за день, та і вночі теж. Хотілося вірити в диво і для себе вирішив, що незрозуміла подорож через фіолетовий вир світла пішла його організму на користь. Відразу кидатися на гаряче пригощання остерігся: зчепивши зуби, і пускаючи слину, вирішив дати йому ще трохи часу на смаження, про всяк випадок, так би мовити — продукт все-таки новий для його кулінарних навичок.

— Ще двічі переверну шашлички — і все! — твердив він сам собі — більше не варто, ще пересохне, воно і так досить жорстке,… та і довше терпіти немає майже сил, кишки марш грають — зараз би мамонта з'їв!

Нарешті дійшла черга і до делікатесу, як назвав печінку наш кухар: зняв усі шампури із запеченим серцем, склав на чисту ділянку трави, а на опори шашличниці поклав шматок ексклюзиву і додав трохи палива для вогнища — благо балки, що впали, досить непогано розламувалися ударами топірця. Серце кошака виявилося так собі: жорсткувате, але цілком їстівне, тим більше що було посолено перед приготуванням — нашого туриста це не зупинило, поки не зжував один цілий шашличок. Потім пару ковтків води — дорогоцінної рідини залишалося усього півлітра, слід було терпіти, адже доки ніяких варіантів роздобути цінну вологу не було. Між тим шматок печінки шипів над вогнем і поступово зменшувався в розмірах, що не сховалося від уваги кухаря.

В принципі, нічого незвичайного — під впливом високої температури основна частина продуктів стискається в об'ємі, втрачаючи вологу, але конкретно цей інгредієнт втрачав об'єм занадто швидко. Знаючи з досвіду свого життя, що печінка смажиться не більше десяти-п'ятнадцяти хвилин, щоб не затвердіти, новоявлений кулінар уважно стежив за процесом, подумки відлічуючи час. Давши невеликий запас на товщину «заготівки», незабаром перевернув шматок на іншу сторону, почавши новий відлік. До цього моменту шматочок зсохнувся майже на третину, рясно крапаючи своїм соком на вугілля вогнища, чим трохи спантеличив кухаря.

— Такими темпами тут залишиться кілограм всього — на два рази підкріпитися молодому організму — засмучувався турист, безпорадно спостерігаючи за усиханням ніжного продукту. Якась неправильна печінка, неправильна тигруля і неправильна природа!

Чекати приготування довго не довелося — відмірявши собі ще п'ятнадцять хвилин, як крайній термін, зняв вечерю, що значно полегшала за той час з шашличниці і з благоговінням принюхався: пахло просто чарівно.

— Сподіваюся, і смак буде не гірший за запах — став різати порцію делікатесу — тепер різалося нормально.

Вирішив відрізати порційно, по одному прутику. Перший, дегустаційний шматочок проковтнув на одному зітханні:

— О!!! Ось це шик! Яка насолода — це у декілька разів краще за мою улюблену смажену курячу печінку з різаною цибулею, і майонезом… мням-мням.

З'ївши половину від цілого, трохи засмутився — якось замало буде для молодого хлопця в розквіті сил на свіжому повітрі. Довелося з жалем відкласти залишки смаколика на завтра, і добити шлунок до повноти шашликом з серця. Провіант, який залишився після вечері, склав в рюкзак — там була парі кульків — до завтра з ним нічого не станеться. Підкинувши ще одну балку у вогнище, став влаштовуватися на нічліг — тут особливих проблем не було: трава була м'якою і високою, ліг в одязі, під голову уклав рюкзак. На ніч вирішив надіти пошарпану безрукавку, перевірив пістолет — ніби все нормально, улігся і став роздумувати над минулими подіями. Зрозуміло, що його кудись перенесло, але ось куди — місцевість була схожа на Африку, або на будь-яку країну зі схожим кліматом. Бентежили тільки цих двоє хижаків, вірніше їх шкура — дуже незвично. Роздивляючись чисте, безхмарне небо над головою, ловив себе на тому, що чогось бракує: зірок було багато, але малюнки сузір'їв були не знайомі йому,… хоча, якщо признатися, то по виду він пам'ятав тільки ківш Малої ведмедиці…. смутно.

— Якщо я в районі Африки, то малюнок сузір'їв має бути іншим, марно намагатися щось упізнати, тому… — тут його осяяло, і він хлопнув себе по чолі — а де Місяць, Вітя, які сузір'я — де супутник Землі? Його-то адже повинно бути видно у будь-якому випадку, раз небо чисте і безхмарне — хоч у вигляді серпа, хоч у вигляді повного диска,… а це значить, Вітя, що ти попав — хоча про це можна було здогадатися і раніше, якщо подумати про цих кішок-хамелеонів!

Роздумуючи на тему власного попандоса, турист продовжував роздивлятися небо над собою, де трохи пізніше виявив декілька незрозумілостей: спочатку його увагу притягнула яскрава виблискуюча точка, що повільно пливла по темному небу справа наліво. Рухалася вона з однією швидкістю і в одному напрямі, потім виявилася друга така ж, але тьмяніша — та рухалася перпендикулярно першій, але також повільно і прямолінійно.

— Не зрозумів? — здивувався наш герой — мені на думку спадають тільки дві аналогії з життя: або це супутники, якісь занадто великі, відбиваючі світло сонця, і тому такі яскраві, або це літаки на високій траєкторії…. а що тут ще може літати? Але у будь-якому випадку це означає одне: тут є цивілізація, і залишається її тільки якось знайти, Вітя!

Повний шлунок, відсутність нападів, тепле, ароматне повітря планети з легким запахом вогнища поступово схилили попаданця в сон і він задрімав. Спалося погано, снилися всякі кошмари, де ним намагаються поживитись різні нехороші істоти — він від них втікав, кудись стрибав, ховався, потім з'являлися нові страшилки, і все повторювалося знову і знову. Прокинувся посеред ночі, увесь в поту і на нервах — монстри, що приснилися, не дали нормально відпочити. Організм поводився якось дивно: в районі шлунку і печінки Віктор відчував сильний жар, хоча болів або чогось неприємного не чулося. Крім того, в цих місцях неначе щось пульсувало, що трохи злякало хлопця — він зняв з себе безрукавку і потягнув вгору сорочку, бажаючи оглянути своє тіло — побачене вгнало його в паніку. У тих місцях, де відчувалася пульсація і жар, шкіра злегка світилася — майже невиразно, як два слабких світлових темно-червоних плями в районі живота і під правим підребер'ям — там, де розташована печінка у людини. Чоловік з великою часткою страху, перемішаного з цікавістю, доторкнувся до тих місць по черзі — на перший погляд ніякої різниці з іншою шкірою поруч — не гарячіше, не холодніше, не болить, а просто підсвічує як би зсередини.

— Чудеса, що тут ще сказати,… вдень, швидше за все, не побачив би нічого, а ось так в темряві,… і чому в цих двох місцях, а на кистях рук, наприклад, нічого не світиться?

Заснути ще довго не міг — все-таки внутрішні відчуття жару і пульсацій не проходили і не давали зануритися в сон, як він не намагався. Висунув сам собі гіпотезу, що ця смажена печінка і серце кошака якось діють на його хворі органи — з шлунком це на 100 % точно, а ось печінка…. хоча пиво і так далі,… все може бути. Знову погляд зачепився за нову світлу точку, яка летить в високо в небі і виблискує — щось там безперечно літає, 100 %. Не помітив як заснув, і також непомітно для себе прокинувся — починався новий день нового життя у новому світі. Оскільки до вечора зажарені учора печінка і серце гарантовано зіпсуються в такій жаркій атмосфері, то перше, що зробив, це доїв вчорашні залишки бенкету. Природно, холодним їсти не став — знову розвів вогнище, благо, що вугілля ще залишалося гарячим — просто докинув хмизу і трохи попрацював вентилятором, роздуваючи полум'я.

Розпочав з делікатесу: пів кілограму ніжної печінки, що нагадує за смаком вишуканий паштет, ум'яв за п'ять хвилин — продукт танув у роті. Залишок шашлику з серця кошака пішов із зусиллям: друге на сьогодні блюдо за смаковими якостями явно пасло заднього, але доїв все. Запив водою і знову усвідомив картину найближчого майбутнього: без води йому каюк! Оскільки залишатися тут більше не мало сенсу, то вирішив попрямувати умовно у бік руху сонця — в тій стороні учора з вишки встиг розгледіти якусь подібність гаю, а там, де є дерева, може виявитися вода. Дров в костриці було більше, ніж вимагалося, тому вирішив спробувати розігнути ручну пилу — її трохи погнуло, коли рюкзак потрапив під обвал. Розігрів полотно до вишневого кольору і трохи постукав по ньому обухом топірця — на невибагливий погляд туриста вийшло непогано. Тому трохи помахавши в повітрі відремонтованим інструментом в різні боки, дочекався, коли він охолоне і сховав пилку назад в рюкзак.

Щоб читач зрозумів, це була маленька садова пилка по дереву, яка у декілька разів менше звичайної столярної пили з широким полотном — тому так легко і поміщалася в рюкзаку. Подорож до вибраної групи дерев пройшла без подій: стадо за ніч кудись пропало, місце трапези місцевих стерв'ятників виявилося трохи збоку від лінії руху, тому невеликий моціон в три години повільного ходу по густій траві його організм сприйняв добре. По ходу руху знову відчув легке тепло і пульсації в тих же місцях, що і вночі — цього разу рівень і того і іншого був набагато слабкіший — турист сказав би, що це було навіть приємно. По здоровому роздуму затвердився в думці, що це результат поглинання з'їдених частин того кошака — щось там було, що так впливало на його організм. Із задоволенням помітив, що більше не було нападів болю, а відчуття саме в районі живота тільки підтверджували його висновки. Хоча з приводу власної печінки теж були ідеї — алкоголь, солоні сухарі, чіпси і інша хрінь — усе це він любив, і цілком імовірно, що у свої три десятки років встиг порядно насолити своїй печінці.

Невеликий гайок не вразив своєю різноманітністю: налічив всього п'ять дерев, з яких увагу притягнуло тільки одне — воно стояло в центрі цієї групи і відрізнялося від усіх інших. Заввишки не більше десяти метрів, дерево мало густу крону, що було досить дивно для такого жаркого місця, згадуючи рослинність тієї ж Африки, наприклад. Товсті, могутні гілки розпочиналися з висоти двох, десь трьох метрів, кора була майже гладкою з рідкісними пухирцями по усій її поверхні, а колір листя нічим не відрізнявся від звичного земного зеленого. Помітив в кроні плоди — як груша, але трохи більше в розмірах, і крім того, колір плодів був різним по висоті знаходження від землі. Самі нижні мали яскравий зелений колір, такий майже «отруйний», ті, що були вище, вже мали жовтий відтінок, але їх було безперечно менше за зелені — приблизно удвічі. А ще вище висіли соковиті червоні плоди, причому їх кількість була ще менше жовтих зразків. Деякі час наш турист розглядав цю дивність, а потім звернув увагу на невелику групу тварин, які лежали в тіні цього «велетня» — вірніше двоє лежало, а третій учасник бродив навколо дерева з низько опущеною мордою і щось там або шукав або винюхував. Істоти нагадували Віктору маленьких свинок, але волохатих — аналогія була настільки повною і смішною, що він не витримав і зареготав:

— Ха-ха, волохаті п'ятачки, це ж треба — і тут маленькі свинтуси!

Хрюши якось флегматично віднеслися до нового двоногого створіння в їх полі зору — хлопцю прийшла в голову думка, що з людиною вони ще не зустрічалися, або принаймні не відчували від нього загрози. Дві свинки так і залишилися валятися в траві, а третя продовжувала пошуки не зрозумій чого. Проте загадка незрозумілих пошуків швидко вирішилася, коли один з жовтих плодів впав з дерева — сонливість з хрюш, що розслаблено лежати, здуло вітром, вони жваво підскочили на ноги і рвонули до місця падіння фрукта. Так для себе вирішив назвати цю «грушу» наш турист — адже по аналогії із Землею, на деревах росли фрукти, не овочі. З цікавістю спостерігав за метушнею трьох місцевих поросят, що зав'язалася навколо плоду який впав: той порося, що весь цей час бродив навколо дерева, опинився ближчий за усіх біля здобичі і встиг відітнути собі порядний шматок — майже все з'їв за раз. Двоє партнерів по зграї залишилися явно невдоволеними результатом поділу і влаштували шумні розбирання майже в стилі земних свиней з висками, тупцюванням і товчією на одному квадратному сантиметрі.

Проте повне загострення пристрастей землянин зміг спостерігати, коли з дерева впав червоний фрукт: до того моменту чоловік майже впритул наблизився до тварин, оскільки ті були зайняті з'ясуванням стосунків між собою. Червоний плід, очевидно, був завершальною стадією дозрівання груші, оскільки шкірка репнула, і на траву полився такий же червоний сік, а буквально через секунду людина відчула ароматний запах плоду: пахло сумішшю абрикоса і персика. Шлунок зрадницький забурчав, і чоловік глитнув: свідомість затопила одна єдина думка — сік! Пити! Обігнувши хрюшок, що не на жарт буцалися і вищали, Віктор поспішив до дерева — усі думки займало бажання якнайшвидше дістатися до живильної вологи — тут довелося помучитися, оскільки будова кори дерева зовсім не розташовувала до альпінізму, а нижні яруси гілок були надто високо.

Дістатися до самої нижньої гілки вдалося з п'ятої або шостої спроби — рукам не було за що учепитися на гладкій корі, як і ногам, власне. Невеликі виступи на ній виявилися помірно м'якими і податливими, прогинаючись всередину від несильного натиску. Зняв з себе все, залишивши в кишені тільки ніж — зайва вага не сприяє альпінізму у виконанні дилетанта: все склав в рюкзак, ретельно закрив його і прив'язав до лямок невеликий шматок мотузки, який знайшов на дні. Всього там було не більше трьох метрів — як він там виявився хлопець згадати не міг — такі шнурки використовують для розвішування білизни на балконах багатоповерхівок. Другий кінець прив'язав до пояса — подумав, що залишати цінне майно поряд з вічно голодними свинями небезпечно — розірвуть і зіпсують все, а там ще залишалася пара консервів і деякі потрібні речі. Загалом, хвилин через двадцять якась по рахунку спроба забратися на гілку виявилася успішною — до цього моменту турист неабияк спітнів і озвірів від постійних падінь — хоч і не боляче, але образливо.