Телефонна пригода: читать книгу онлайн полностью и бесплатно

— Я господар квартири, де ви маєте честь перебувати.

— О! Ельдаре Хомичу! Дуже приємно познайомитись! Я пристрасний шанувальник вашого детективного таланту! Вашої половини, Маргаритн Петрівни, нема вдома, — відбула до вас на дачу.

— А-а... А Мирослава?

— Дочка відбула на весілля до університетської подруги. Я тут сам.

— Вибачте, а хто ви є?

— Ельдаре Хомичу, скажіть чесно, як у вас із серцем?

— Швидко кажіть, що скоїлося! Пожежа, газ, залили сусідів?!

— Боже борониі Просто до вас заліз злодій-початківець, тобто я, з вашого дозволу.

— Облиште ідіотські жарти!

— Не хвилюйтесь, Ельдаре Хомичу! Слухайте уважно. Я завітав до вашої господи, як повноважний представник газорозподільчої мережі. Поки перевіряв параметри притоку й відтоку блакитного золота, ваші єдинокровні дами збиралися на променад, уголос ділячись своїми планами. З квартири ми вийшли разом, ваші викликали ліфт, а я спустився на поверх нижче...

— Не кривляйтеся! Ви переповідаєте і, до речі, досить бездарно, початок мого оповідання «Розшук тривав годину».

— Свята правда! Але я вирішив перевірити ваш сюжет насправжки. Як було в оповіданні? Злодій поцупив два чемодани добра. А мій вилов скромніший: щойно я загорнув у хустину чотири каблучки, кольє, два браслети — це з трильяжу Маргарити Петрівни, гадаю, речі достойної золотої проби, дружина ваша, вибачте, меркантильна; з серванту взяв дві іменні чари, столовий набір, гадаю, це переважно срібло; ще позичив п'ятсот карбованців готівкою з того ж таки трильяжу... Пижикову шапку брати?

— Це подарунок оленярів Далекої Півночі, — вихопилось у приголомшеного Ельдара Хомича.

— Подарунок брати гріх. А ондатрова — теж подарунок?

Трубка хекнула.

— Не хвилюйтесь, Ельдаре Хомичу! До шапок, шуб і подібного м'якого золота я. не доторкнуся, якраз на них і ловляться злодії при збуті, як ви блискуче показуєте у своїх творах...

— Слухайте уважно, товаришу, — оговтався Ельдар Хомич.

— Громадянине, — підказала трубка.

— Тьху! Так от, громадянине! Покладіть усе на місце і тихенько йдіть із дому. Ви прекрасно знаєте, хоча б з моїх творів, що жоден злочин не залишається безкарним. Спіймають вас швидко, ви самі згадали моє оповідання «Розшук тривав годину...».

—Врешті-решт спіймають, — приречено сказав злодій. — Але не швидко. Жодної помилки, яких припустився рецидивіст з вашого оповідання, я не зробив і, маю надію, не зроблю. Я уважний і вдячний читач, Ельдаре Хомичу!

— Те, що ви чотири хвилини базікаєте зі мною по телефону, вже помилка...

— Вибачте, дорогий Ельдаре Хомичу, абсолютно з вами не згоден! Як було в оповіданні? Поки рецидивіст патякав з обкраденим, той кивком голови підізвав свого колегу, приклав палець до губів і, підтримуючи розмову, напитав записку, щоб колега терміново подзвонив у міліцію з іншого телефону. А ви на дачі один, як палець, цю інформацію я почув із уст Маргарити Петрівни...

— Сліди, так чи так, ви залишите, а потім вас представлять перед очі дружини та дочки!

— Я працював у рукавичках, Ельдаре Хомичу, причім у гумових подвійних. Як ви писали, тонкі рукавички можуть лишати сліди, а інші — ворс чи залишки шкіри... Крім того, я загримований. А прибуду до себе, спалю парик, рукавички і черевики, у мене каблук стоптаний, а це слід...

— А як ви збудете награбоване?

— Мине час, переплавлю золото й срібло, я дещо тямлю у фізиці твердого тіла, змайструю грубенькі каблучки і збуду зубним технікам, як спадщину незабутньої бабусі... От ви шепелявите, можливо, дещиця вашого до вас і повернеться у вигляді вставних зубів...

— Вас спіймають раніше!

— Я продам переплавлені коштовності у Кушці або на Камчатці, і не зараз — мені поспішати нікуди. За номерами асигнацій мене теж не викриють, усе розтринькаю у відпустці, розміняю у перекупок на базарах Криму, Кавказу, Прибалтики, а може, й Середньої Азії. Ага!

Запанувало мовчання.

— Я знаю, що ви обмірковуєте, Ельдаре Хомичу. Зараз ми покладемо трубки. Ви набираєте номер міліції. За сім хвилин тут буде машина. А я спакований — дві хвилини, і розчиняюсь у натовпі біля універсаму, ще три хвилини — і я в метрополітені. Руки порожні, коштовності у пазусі. Як затримали рецидивіста у вашому оповіданні? Він відчув, що господар навмисне затягує розмову. Тікав, як солоний заєць, і залишив на підступному гвіздку шмат рукава. До того ж, двірник примітив біля двору жовту «Ладу». Через годину цю машину затримав пост ДАІ далеко за містом. Крадених речей у водія не знайшли (він устиг передати чемодани спільнику у місті), але злодія притисли діркою на рукаві та відповідним шматком матерії на гвіздку...