Телефонна пригода: читать книгу онлайн полностью и бесплатно

Було. Мені в зуби — диплом і розподілення у незабутній край босоногого дитинства, а я — шлюбне посвідчення і прописку. Підніс під ніс. Потім тесть підпер номенклатурною сідницею...

«А щодо Мерілен Монро, — телепатнув здоровий глузд, — оформив секретарку з формами».

Ну! Стегна, скажу я вам... Де ж мене обікрали? Дача! Точно дача! На біса мені здалася та латифундія? Своїх підлеглих не використовував. Тільки стіни звели. А на дах запросив шабашників. Обідрали, як липку! Хоча...

«Хоча збитки перекрила черепиця, яку тобі списали, як брак», — обчислив здоровий глузд.

Справді... Але ж почуваюсь обікраденим! Нутрощами чую, що обчистили.

Так... Перевірю ще раз. Носовичок на місці. Десять копійок мідяками. Було п'ятнадцять. Ага! Як машину відпустив, вліз до автобуса. П'ять копійок кинув до каси. А проїхав одну зупинку. Куди їхав? Їхав до пивбару! Точно! Чеське пиво завезли. Вирішив кухоль пива прийняти у демократичній обстановці. Дружина, сердобольна дурепа, тицьнула вранці рубляку. Де рубляка? Носовичок цілий, мідяки... Десять копійок мідяками... А рубляки нема. Нема рубляки! Витягли в автобусі! Притисли до каси і витягли! Рубляку витягли! Розплодили, розумієте, кишенькових активістів! Пропала рубляка! Випарилась, згинула, шелеснула! Нема рубляки! Ні, щось треба робити...

_______________

ГО-О-Л!

Вмикаю телевізор — і одразу заплющую очі. Хай футболісти мляво бавляться м'ячиком, мені що? Бринить у душі пристрасний голос:

— Удар! Бив Тигран Кріль. Великий майстер нашого футболу! Але промахнувся...

— Набрав швидкість Лев Ссавець. Великий майстер! А-я-яй! Упав! Зачепився за суддю...

— Дріблінгує Миша Амфібія. Великий майстер нашого футболу! Але упав. Наступив на м'яч...

— Азарій Хек красиво пробив сходу! Пробив би, але м'яч проскочив повз Хека. Хек поповз за ним, але пізно... Все-таки великий майстер ударів сходу...

— Молодий Андрон Муха стрибає, як Блохін! Великий майстер росте...

— Ось Альберт Барановський веде головоломну дуель. Все-таки великий майстер боротьби на другому поверсі! М'яч відскакує. Ні, то голова. А м'яч уже на землі. Барановський знову просить м'яч на голову. Великий майстер, головатий!

— Наші бігають. Бо розуміють всю відповідальність. А їхні не розуміють. Ліниво відбирають м'яч...

— Їхні возяться з м'ячем... Я вже нарахував сім передач... Таке враження, ніби їхні буквально хочуть завести м'яч у сітку... Ніхто не б'є... Догралися! Буквально завели м'яч у нашу сітку... Гм... Все-таки великі майстри не нашого футболу...

— Час іде. Наші бігають. Ще можна відігратися. А як відіграються, — напевне заб'ють переможний гол...

— Увага! Вітьок Кажан залишає за спиною всіх захисників. Удар! Го-о-ол!

Розплющую очі. Дивлюся повтор радісного моменту. Вітьок справді прогулювався за спиною всіх захисників. Явне положення поза грою. Суддя напнувся, як дирижабль, — свистить. Боковий арбітр відчайдушно вимахує білим прапорцем, ніби збирається негайно здатися в полон. Але Вітьок Кажан нічого не бачить і не чує. Мчить просто на воротаря і лупить у нього зі страшною силою. Воротар рятується від смертельного удару, стрибнувши за штангу.

— На жаль, офсайд... — каже коментатор.

Суддя жестами показує Вітьку — положення поза грою. Кажан показує судді на голову. Суддя показує Кажану жовту картку. Кажан показує судді... Суддя показує Кажану — з поля!

Заплющую очі. Слухаю, слухаю...

— А-я-яй! Кажана усунули з поля. Не стримався великий майстер... Гра триває... Але мало часу... Важко щось вдіяти... Десятий рік не можуть пробитися крізь відбіркові ігри великі майстри нашого футболу... Звучить фінальна сирена... Футболісти знімають футболки... Тренер знімає капелюха... Тренера теж знімають...

Вимикаю телевізор. Сиджу із заплющеними очима. А в плоті і крові моїй бринять безсмертні знахідки — «великий майстер» і «го-о-л». «Го-о-ла» нема. «Великі майстри» є. На біса майстрам той «го-о-л», коли вони і без нього великі?

_________________

НІЧОГО ПОГАНОГО НЕ СКАЖУ

— Вибачте, жодного негативного слова про моїх колег ви не почуєте. Тим паче, що йдеться про висування. Хай ви згори, хай складете думку, що я ліберал, але заявляю категорично: всі мої колеги — люди високого польоту. І варяги нам не потрібні. «Чому я не сокіл?» — формулює питання народна мудрість. Тому, відповідаю я, що людська заздрість обтяла крила не одному соколу, який міг ширяти у вищих сферах...

— Мукузанський? Орел. Енергійний, компетентний, компанійський. І от поширили плітку, що він випиває. А хто з нас не випиває? Я перший підняв бокал шампанського за перевиконання плану, хоч на робочому місці такі акції заборонені. Підняв за нові успіхи, а Мукузанський вибив келих у мене з рук. Вибив у падінні, головою, як форвард. Сміху було! Мабуть, устиг в інших відділах товаришів поздоровити. Я поклав Мукузанського в таксі і відвіз додому, щоб зайві балачки не плодилися. Отож голосую за нього, як кажуть, обома руками...

— Дорфманчук? Чудова людина. Роботу веде, як по нотах. Акуратист. А тихий — мухи не зачепить. А на тихих, як відомо, їздять. Одному допоміг, другого пристроїв, третьому протекцію склав. Якби ми всі так своїх родичів любили! Отож голосую за нього, як кажуть, обома руками...