Телефонна пригода: читать книгу онлайн полностью и бесплатно

— Пляспігальська? Вулкан ідей. Пам'ятаєте репліку Шекспіра: «О жеищини, нікчемність вам ім'я! » Так от при всій повазі до цього популярного автора, я категорично проти подібних узагальнень. Ми затискаємо жінок не там, де треба. У тої ж Пляспігальської інтелекту більше, ніж у дюжини мислителів нашої установи. До того ж вона демократична, особливо до молоді. Чоловік у неї геолог, їздить, знаєте. Вусатого Аполлона з лабораторії бачили? А патлатого Нарциса з техбюро? Якось Пляспігальська вкупі з ними до мене серед ночі заявилася. «Працювати так працювати, а гуляти так гуляти!» — каже. Вулкан-баба! Отож голосую за неї, як кажуть, обома руками...

— Юрчишин? Талант! І головне — з кожним поділиться всім, що має. У нас, знаєте, є звичка розповсюдженим дефіцитом хвалитися. Він не з таких. Учора два блоки американських сигарет товаришам роздав. У нього дід у Канаді, мабуть, посилочки підкидає...

— Черепахін? Сокіл! Коршун! Гриф! Папку з грифом «Секретно» посіяв. Але не в цьому суть. Такого хоч сьогодні у міністри. Найважчу справу витягне. А як захищає свої ідеї! Двічі на колишнього шефа з кулаками кидався. Галасливий, кажуть. А хто з нас не кричить? Візьміть хоча б мене. На дружину сьогодні накричав, сніданок довго готувала. «Вибач, — кричу на дружину, — я не Черепахін, не маю такої звички — на роботу запізнюватись!» Отож голосую за нього, як кажуть, обома руками...

***

— М-так... Нічого на кріслах моститися. Розмова не затягнеться. Критиканствуєте? Заздрите, що не вас, а мене затвердили? А я розпинався за кожного: Мукузанський орел, Пляспігальська — вулкан ідей, Юрчишин — талант, Дорфманчук роботу веде, як по нотах, Черепахіна хоч сьогодні у міністри! Ні, не самодура треба у мені випікати, а ліберала! І випечу! Всіх випечу розплавленим залізом! Мовчать-ать-ать-ать!

_______________

ПОСМІЯЛИСЯ

Чекали на нового шефа — людину збоку. Задзеленчав телефон. Трубку взяв Сидоров.

— Так! Ні! Здирський кудись вийшов. Ах, он воно що! Справді — непоганий спеціаліст. Але є й інші достойні кандидатури. Передаю трубку Маляренку.

—Хто? — пошепки спитав Маляренко.

— Згори...

— Радий слухати і слухати! Тут Маляренко. Зрозумів! Безумовно, справу знає, безумовно, товариський. Вибачте, йдеться про висування? Зрозумів! Радий мовчати і мовчати! Передаю трубку Саунському.

— Слухаю! У принципі, може бути. Ні, я нічого проти нього не маю. Але у нас багато, так би мовити, талантів. Взагалі, більше знає Дримба. Так! Передаю йому трубку.

— З відповідною повагою, Дримба! Зрозумів! У мене дещо на нього є. Дозвольте передзвонити з іншого телефону. Ай! Справа вже вирішена? Тоді доповідаю: прекрасний спеціаліст, прекрасний колега, любить жінку і взагалі жінок... Так, так — нащо нам людина збоку? Моє шануваннячко з відповідним привітом!

Трубка вклалася на важелі.

— Отже, на шефа тягнуть Здирського, — сказав Саунський. — Не розумію, чим я гірший?

— Я теж не дурень, — насупився Сидоров.

— Згори видніше, — зауважив Маляренко.

— Нащо патякати, коли усе вирішено! — додав Дримба.

Вбіг Здирський.

— Я піду в далекі го-о-ри! — заспівав він. — Завтра викликають нагору. Де б його взнати нащо?

— Медом помажуть, — сказав Сидоров.

— Кинь містику! — махнув рукою Здирський. — Тут навіть свої на каву не запросять, а який вже мед там...

— Запрошую і запрошую! — скрикнув Маляренко.

— З твоїми копійками? — перехопив ініціативу Сидоров. — Каву беру на себе!

— Я теж радий здійснити акцію з кавою на честь колеги Здирського! — відрапортував Дримба.

— Кінчай роботу! — підсумував Саунський.

Кава трансформувалася у досить теплий бенкет, Здирський насолоджувався загальною увагою.

— Ми всі мостили тобі крісельце! — нагадував Сидоров.

— Демократичність для шефа — перше діло! — запевняв Маляренко.