P.S. — По-моєму, у цій репризі щось є, — сказав я, простягаючи вищенаведений твір редакторові,
— По-своєму, ти правий, — відповів редактор, відправляючи мій опус до кошика зі сміттям...
_____________
ВИХОВНИЙ МОМЕНТ
— Івасику... Івасику, вставай!
— Ух... Ще рано... Спатоньки хочу...
— Прокидайся, бо хлюпну води!
— Ой! Встаю, встаю... Дай пиріжок!
— Ось тобі по руках, иевмивахо! Марш митися!
— Бр-р-р... Знову гарячої нема...
— Гартуйся! Зубки почистити не забудь!
— Емаль стирається, треба яблуками зуби чистити...
— Не знаю, як емаль, а штани ти стер... На тебе не напасешся! Ні, щоб тихо сидіти, либонь, крутишся-вертишся...
— А на сорочці... той... чорнила нема?
— Ой, лишенько, звичайно, є, промокашка нещасна! Вуха шатир — там, мабуть, чорнильні озера.
— Все! Помився! Чистий аж бридко...
— Не колупайся в носі! Вчиш тебе, вчиш...
— То я думаю... Думаю з пиріжків почати...
— Ага! Циганське весілля обійдеться без марципанів... Поклади пиріжок! Берись за манну кашку... Ну! Ложечку за себе, ложечку за мавпу...
— Бр-р-р... Що я — маленький?
— Дурненький...
— Чого ти, чого?
— А того! Цукерки нишком з шафи потяг?
— Взяв...
— Не взяв, а поцупив!
— Чого ти, чого?
— А того! Не тягни капусту рукою — виделка є.
— Я пішов...
— А що сказати треба?
— Спасибі!