— Атож, атож, — погодився чоловік. — Буде що згадувать, та й діткам своїм покажуть...
Кінокамера повільно пройшла по столах, уважно фіксуючи напої та наїдки — в хаті аж запахло всією тією розкішшю.
— Ікра червона, — вгадав чоловік.
— А це чорна, — докинула жінка.
— Сервілат кооперативний, — констатував чоловік.
— Кров'яночка з нашого кабанчика, — проковтнула слину жінка. — А поросятко, диви, як живе...
— Не живе, а запечене, — поправив чоловік.
— Не гірше, як у людей, — пригорнулася жінка до чоловіка. —Не стидно буде...
— Да, не вдарили лицем у грязь, не вдарили...
— А це що? — враз насторожилася жінка. — Батьку, батьку, —штовхнула під бік, — ти поглянь лишень, куди це дивицця наша невісточка?.. Ще й підморгнула! Господи! Отому шибайголові — Варчиному Івану... І ще раз... А він... патлатий... посміхається! Недарма казали, що в них щось було...
— Тихше, дурна, — показав чоловік очима на оператора. —Дивись, краще, як танцюють.
— О, і тут Іван із нашою... Боже, — знову зарепетувала жінка. — Де ж ото його руки?! Непристойно ж!! А вона... смієцця!.. Безсовісні. Іди, старий, буди... Що ж це за життя в них буде?!
— Та сиди ти! Додивимось, може, ще щось ін-те-рес-ие покажуть...
Тут саме наспів перепій — час, коли випивають за здоров'я молодих і підносять їм подарунки. У кадрі з'явилася величезна порожня миска, відтак чоловік, пов'язаний рушником через плече. Чоловік, обходячи столи, зупинявся перед кожним гостем, той перехиляв чарку й клав у миску гроші — хто поквапливо, а хто статечно й так, щоб усі бачили.
— О-о! Дурбило! — зашептав чоловік. — Ти ба? З п'ятдесяток зробив віяло й розмахує... Завтра ж переведу з імпортного на отєчественннй... А Петро Іванович, заступничок, що придумав — дублянки дарує! Їх же в усій області нема! Та завтра ж із мене шкуру знімуть... А та гаспидка з посудного — японський сервіз тарабанить... І головбух із глузду з'їхав — бачиш, он зі своєю бандою кольоровий телевізор пре... Та вони що — показилися всі?..
— А куди ж ти, соколе, дивився, коли вони оте все дарували? — єхидно спитала жінка.
— Куди, куди —туди, куди й ти... Забили баки, , .
— Краще скажи, що очі залив...
— Помовч, а то... Що ж тепер робити? Показувать народу?
— Боюсь, народ не так пойме...
— Дурна, народ пойме, як треба. Але нам воно ні до чого. Це ж не кіно, а, сказати б, розоблаченіе...
Повернувшись до молодика, що «крутив» картину, чоловік похмуро сказав:
— От що, товаришу. Неправильно ти зняв фільм. Однобоко. Словом, не відображає всього нашого життя, а тільки викривляє...
— Що було, те й знімав...
— Що було… Мало що було... А де ж творчий підхід? І який же з тебе майстер, як ото в договорі написано?.. Але ти не турбуйся — за роботу заплачу, як умовлялися, і заберу все, що ти ото накрутив.
Коли зійшлися гості, батько молодого оголосив:
— Кіна не буде, так як засвітилася плівка й показує зовсім не те.
________________
СТАНЬТЕ НА МОЄ МІСЦЕ...