У пошуках братів по розуму: читать книгу онлайн полностью и бесплатно

— Ось ти й думай, а мені ніколи, — похмуро відповів старий.

— Так-то воно так, але ж роки своє беруть — уже ж за сімдесят...

— Сімдесят три, — уточнив Гаврилович.

— Ну от бачите... Ви славно потрудилися за свій вік, вважайте, півстоліття на посту...

— П'ятдесят п'ять, — знову уточнив старий.

— Прекрасно! Так що маєте повне право відпочивати…

— Це — безвременно, — сказав Гаврилович.

— Що? Що? — отетерів начальник.

Річ у тім, що Гаврилович оце слово «безвременно» вичитав у своїй улюбленій газеті «Труд» у розділі некрологів. Спитав у сина, що воно означає. Той пояснив: мовляв, людина ще могла жити й працювати, але передчасно вмерла.

— Безвременно, кажу, — повторив старий. — Я ще можу жити й працювати…

— Та живіть собі на здоров'я, — щиро сказав начальник. — Сто літ живіть, але ж зізнайтеся: вже й хвороби діймають, зір притупився?..

— Зір? — аж скинувся Гаврилович. — Ану прочитай, що ото в тебе там на стіні написано...

Начальник подивився, мгукиув, узяв із шухляди інші окуляри, приставив до очей, потім одвів далі, але тільки руками розвів.

— А там написано: «Слава ветеранам нашої шахти!» Про кого це — про мене чи про тебе?

— Та про вас, про вас, — ніяково відповів начальник. — Але ж скажіть, хіба у вас не болять руки, ноги, поперек?

Старий підсунувся ближче до столу.

— Ану давай руку — хто кого переважить... Ні, ні, лікоть до ліктя... Ось так.

Начальник, недавній спортсмен, зверхньо посміхаючись, почав змагатися. Але тут же відчув, що рука старого стоїть міцно, як паля в мосту. Йому замлоїло в грудях, за якусь хвилину крапельки поту зрадливо окропили чоло. Відтак щось хряснуло в зап'ясті, і він знесилено опустив руку... Перед очима попливли кола...

— Ідіть, Гавриловичу, працюйте, хай вам біс, — знеможемо мовив начальник.

Старий підвівся.

— Я ж казав, що безвременно, — і, сплеснувши долонями, а потім ударивши руками себе по животу й стегнах, Гаврилович вихилясам пішов із кабінету.

Начальник ковтав валідол.

__________________

«КІНА НЕ БУДЕ... »

— Чуєш, батьку, поки молодята наші сплять і гостей ще не принесло, давай подивимося кіно — інтересно: це ж і я там є, і ти, і всі запрошені...

Батьки молодого завісили вікна, розіп'яли на стіні простирадло й усілися дивитися кіноролик, що його в перший день весілля зняв «по договору» оператор із обласного центру. Він же й демонстрував свою роботу.

Попливли перші кадри. Урочиста церемонія реєстрації шлюбу, кавалькада легкових машин у барвистих стрічках із голими пластмасовими діточками на капоті, весільна учта на подвір'ї батьків молодого...

— Та й ловко ж як, та гарно, ой, господи милосердний, — не стрималася жінка. — Нам колись таке й не снилося...