Поїзд точно за розкладом. Де ти був, Адаме. І не промовив жодного слова. Більярд о пів на десяту: читать книгу онлайн полностью и бесплатно

Мовчання тих, хто нічого не говорить, здається зловісним. Вони мовчать, бо нічого не забули, бо знають: усі вони приречені.

Блондин здав карти, і Неголений поставив п'ятдесят марок.

Андреас зауважує, що в нього королівський флеш.

— Ставлю сто,— каже він сміючись.

— Я теж,— пристає на те Неголений.

— І двадцять зверху.

— Теж,— каже Неголений.

Звичайно ж, програє Неголений.

— Двісті сорок марок,— стиха вигукує позад них хтось, очевидно несхвально хитаючи головою. На хвилину западає тиша, солдати прислухаються, як вони підвищують, ставки. Потім усі знову починають говорити.

— Пийте,— заохочує Неголений.

— Але ж це неподобство, з отими дверима!

— Якими дверима?

— Вони забарикадували двері, ці свині, обманюють своїх же товаришів!

— Заткни пельку!

Вокзал без бадьорого голосу. Благослови, боже, вокзали без бадьорих голосів. Гудіння балачок у вагоні не припиняється, всі вже забули і про двері, й про двісті сорок марок, а Андреас нарешті відчув, що він поступово п'яніє.

— Може, зробимо перерву? — каже він.— Я щось з'їв би.

— Ні,— кричить Неголений.— Нізащо, будемо грати аж до Перемишля. Ні! — Його голос сповнений жаху. Блондин позіхає і щось бурмоче собі під ніс.— Ні!— кричить Неголений.

Вони грають далі.

— Вже самими кулеметами МГ-42 ми б виграли війну. Проти них ніхто нічого не вдіє...

— Наш фюрер усім покаже!

Але мовчання тих, хто нічого, зовсім нічого не говорить, зловісне. Вони мовчать, бо знають: усі вони приречені.

У вагон часом набивається стільки люду, що вони ледве можуть тримати в руках карти. Всі троє вже сп'яніли, але голови в них ясні. Потім у вагоні знову стає порожньо, голоси знову чути, і бадьорі й не дуже. Вокзали.

Минає полудень. Вони п'ють, закушують, грають далі. Шнапс чудовий.

— Це теж французький,— каже Неголений. Зараз він здається ще більш зарослим. Обличчя під чорним заростом мертвотно-бліде. Очі в нього червоні, він майже не виграє, але, здається, має хтозна-скільки грошей. Тепер часто виграє Блондин. Вони грають у «моя тітка, твоя тітка», бо поїзд знову спорожнів, потім грають у «купки», й раптом у Неголеного карти випадають з рук, він хилиться вперед і починає голосно хропти. Блондин відхиляє його й обережно садовить так, щоб той міг спати, спершись спиною на стіну. Вони прикривають йому чимось ноги, й Андреас кладе йому назад до кишені виграні гроші.

Як лагідно і дбайливо поводиться з Неголеним Блондин! От уже не сподівався такої делікатності від цього бовдура.

Цікаво, що зараз робить Пауль?

Вони встають, потягаються, струшують зі своїх штанів крихти і бруд, попіл від цигарок, і викидають через вікно останню порожню пляшку.

Їдуть незаселеною місцевістю, праворуч і ліворуч — розкішні сади, пологі пагорби, веселі хмарки — осіннє надвечір'я... Скоро, скоро я помру. Між Львовом і Чернівцями. Граючи в карти, він пробував молитися, але мимоволі знов починав думати про те саме, знову пробував складати речення у майбутньому часі й відчував, що то марна справа. Він знову спробував уявити собі все в часі — все піна, мильні бульбашки, що летять за вітром і лопаються. Але тільки-но він вимовив слово Перемишль, як переконався, що він на правильному шляху. Львів! Серце кудись падає! Чернівці! Нічого... Це десь посередині... він нічого не може придумати, не знає до пуття тієї місцевості.

— У тебе є карта? — спитав він Блондина, який дивився в вікно.

— Нема,— відказав той приязно.— Але в нього,— він показав на Неголеного,— в нього є карта. Як він неспокійно спить. Щось його гризе. На серці в нього щось тяжке, кажу тобі...