Homo Deus. За лаштунками майбутнього: читать книгу онлайн полностью и бесплатно

Чи не суперечить це найосновнішим принципам природного відбору? Теорія еволюції стверджує, що всі інстинкти, мотиви й емоції розвивалися єдино в інтересах виживання й розмноження. Якщо так, чи не доводить постійне розмноження домашніх тварин, що всі їхні реальні потреби задовольняються? Як може свиня мати «потреби», які жодним чином не пов’язані з її виживанням і розмноженням?

Цілком правильно, що всі інстинкти, мотиви й емоції розвивалися, щоб задовольнити еволюційну вимогу виживання й розмноження. Однак якщо ці вимоги раптом зникають, то інстинкти, мотиви й емоції, сформовані ними, не зникають одночасно з вимогами. Принаймні не миттєво. Навіть якщо вони більше не обов’язкові для виживання й розмноження, ці інстинкти, мотиви й емоції продовжують формувати суб’єктивний досвід тварин. І для тварин, і для людини аграрна діяльність змінила селекційні вимоги майже за одну ніч, однак не змінила їхніх фізичних, емоційних і соціальних мотивів. Звичайно, еволюція ніколи не зупинялася, і вона продовжувала модифікувати людей і тварин протягом дванадцяти тисяч років з появи сільського господарства. Наприклад, люди в Європі й Західній Азії розвинули свою здатність споживати коров’яче молоко, тоді як корови втратили свій страх перед людьми, а сьогодні вони дають значно більше молока, ніж їхні дикі предки. Але ж це штучні зміни. Глибокі чуттєві й емоційні структури корів, свиней і людей не дуже змінилися з часів кам’яної доби.

Чому сучасні, люди так полюбляють солодощі? Не тому, що на початку XXI століття ми мусимо жадібно поглинати морозиво й шоколад, щоб вижити. Радше це походить із кам’яної доби, коли наші предки збирали солодкі фрукти або мед, і найрозумнішим було наїдатися щонайшвидше і щонайбільше. Чому молоді люди так легковажно керують автомобілями, устряють в авантюри й хакають конфіденційні інтернет-сайти? Бо вони слідують давнім генетичним настановам, що можуть бути безглуздими і навіть контрпродуктивними сьогодні, однак мали серйозний еволюційний сенс сімдесят тисяч років тому. Молодий мисливець, що ризикував своїм життям, намагаючись під час полювання на мамонта перевершити всіх своїх конкурентів, добивався руки місцевої красуні, а ми сьогодні відчуваємо дію його генів мачо.

Та сама еволюційна логіка визначає життя свиней, свиноматок і поросят на людських фермах. Щоб виживати й відтворюватися в дикій природі, стародавні кабани мусили пересуватися по великих територіях, знайомлячись зі своїм довкіллям і остерігаючись пасток і хижаків. Вони також потребували спілкування й співдіяльності зі своїми сусідами-кабанами, утворюючи складні групи, у яких домінували старі й досвідчені матріархи. Еволюційний тиск послідовно зробив диких Кабанів і ще більшою мірою диких свиноматок дуже розумними соціальними тваринами, які характеризувалися допитливістю і сильною потребою в соціалізації, іграх, блуканні довкола й дослідженні свого середовища. Свиноматка, народжена з якимись відхиленнями, що робили її байдужою до свого довкілля й до інших свиней, навряд чи могла вижити або дати потомство.

Потомки диких свиней — домашні свині — успадкували розум, допитливість і соціальні навички. Як і дикі кабани, домашні свині спілкуються за допомогою багатого арсеналу усних сигналів і запаху: свиноматки розпізнають унікальні писки своїх поросят, тоді як дводенні поросята вже відрізняють голос матері, коли вона кличе їх, від голосів інших свиноматок. Професор Стенлі Кертіс з Університету штату Пенсільванія тренував двох свиней на ім’я Гамлет і Омлет керувати спеціальним джойстиком за допомогою п’ятачків і виявив, що ці свині невдовзі склали конкуренцію приматам у навчанні й простих комп’ютерних іграх.

Нині абсолютна більшість свиноматок на промислових фермах не грають у комп’ютерні ігри. Їхні господарі-люди замикають їх у тісних станках для свиноматок розміром два метри на шістдесят сантиметрів. Ці станки мають бетонну підлогу й металеві бар’єри, що не дають свиням змоги навіть повернутися чи спати на боці, не кажучи вже про те, щоб пройтися. Після трьох з половиною місяців у таких умовах свиней переводять у трохи більші клітки, де вони народжують і вирощують своїх поросят. Хоча в природі поросята ссуть матку десять-двадцять тижнів, на промислових фермах їх силою відлучають від матері уже через два-чотири тижні й починають відгодовувати на забій. Свиноматку негайно запліднюють знову й відправляють до тісного станка, починаючи наступний цикл. Типова свиноматка проходить від п’яти до десяти таких циклів, поки її також забивають. Останніми роками використання станків у Європейському Союзі й у деяких штатах США було обмежене, однак станки все ще широко використовуються в багатьох інших країнах, і десятки мільйонів свиноматок проводять у них майже все своє життя.

Люди-фермери піклуються про задоволення всіх потреб свиней для їх виживання й розмноження. Їм дають достатньо їжі, вакцинують проти хвороб, захищають від стихій і штучно запліднюють. З об’єктивної точки зору свиня більше не потребує досліджувати своє середовище, соціалізуватися з іншими свинями, бути прив’язаною до своїх поросят чи навіть пересуватися. Однак із суб’єктивної позиції свиня все ще відчуває потужний потяг до всього цього, і, коли цей потяг не задовольняється, вона дуже страждає. Свиноматки, замкнені в станках, зазвичай проявляють роздратування, що змінюється крайнім розпачем.

Це основний урок еволюційної психології: потреба, сформована тисячами попередніх поколінь, продовжує відчуватися, навіть якщо вона вже не є необхідною для виживання і розмноження сьогодні. Трагедія в тому, що Аграрна революція дала людям владу забезпечувати виживання й розмноження одомашнених тварин, ігноруючи при цьому їхні суб’єктивні потреби.

ОРГАНІЗМИ — ЦЕ АЛГОРИТМИ

Як ми можемо переконатися, що тваринам, скажімо свиням, притаманний суб’єктивний світ потреб, почуттів і емоцій? Чи винні ми в гуманізації тварин, тобто в приписуванні людських якостей нелюдським істотам, на зразок того, як діти вірять, що ляльки відчувають любов і гнів?

Насправді приписування емоцій свиням не гуманізує їх. Воно лише пов’язує їх із ссавцями. Адже емоції не є унікальною особливістю людей — загалом вони властиві ссавцям (а також птахам, а можливо, і деяким рептиліям та навіть рибам). Ссавці розвинули свої емоційні здібності й потреби, а оскільки свині — ссавці, то можемо зробити висновок, що вони відчувають емоції.

За останні десятиліття вчені продемонстрували, що емоції — це не якесь містичне духовне явище, корисне хіба що для написання віршів і симфоній. Емоції радше — біохімічні алгоритми, що є життєво важливими для виживання і розмноження всіх ссавців. Що це означає? Почнімо з пояснення, що таке алгоритм. Він надзвичайно важливий не тому, що це ключове поняття з’являтиметься в наступних розділах, а тому, що XXI століття відзначатиметься домінуванням алгоритмів. Алгоритм, напевно, єдине найважливіше поняття нашого світу. Якщо хочемо зрозуміти наше життя і наше майбутнє, маємо докласти всіх зусиль, щоб зрозуміти, що таке алгоритми і як вони пов’язані з емоціями.

Алгоритм — це методологічний набір кроків, які можна використати для обчислень, розв’язання задач і віднайдення рішень. Алгоритм — не конкретне обчислення, а метод, якому треба слідувати при обчисленнях. Наприклад, якщо хочете обчислити середнє від двох чисел, можете використати простий алгоритм. Цей алгоритм стверджує: «Перший крок: додайте обидва числа. Другий крок: поділіть суму на два». Коли введете числа 4 і 8, отримаєте 6, а коли — 117 і 231, то буде 174.

Складнішим прикладом є кухарський рецепт. Алгоритм приготування овочевого супу такий:

1. Нагрійте півчашки олії в каструлі.

2. Тоненько наріжте чотири цибулини.

3. Підсмажте цибулю до золотистого кольору.

4. Поріжте три картоплини скибочками і вкиньте в каструлю.

5. Поріжте капусту смужечками й додайте в каструлю.

І так далі. Ви можете дотримуватися цього алгоритму нескінченно довго, щоразу беручи трохи відмінні овочі й тому отримуючи різний суп. Однак алгоритм залишається той самий.

Рецепт сам по собі не може зварити суп. Вам потрібна людина, яка прочитає цей рецепт і виконає прописані в ньому кроки. Однак ви можете зробити машину, в яку вбудовано цей алгоритм і яка автоматично виконуватиме його. Тоді вам просто треба додати в машину воду та овочі, увімкнути її в розетку, і вона сама приготує вам суп. Існує мало власне суповарильних машин, однак ви, мабуть, знаєте про автомати для продажу напоїв. У таких машинах зазвичай є щілина для монет, отвір для чашок і ряди кнопок. У першому ряду кнопки для кави, чаю й какао. У другому ряду можна вибрати напій без цукру, з однією чайною ложкою цукру, з двома чайними ложками цукру. Індикатори в третьому ряду кнопок допоможуть отримати напій з молоком, зі знежиреним молоком або без молока. Людина підходить до автомата, опускає монету в щілину й натискає кнопку з позначкою «чай», «один цукор» і «молоко». Машина вмикається, виконуючи точно задані дії. Вона вкидає пакетик із чаєм у чашку, наливає окріп, додає ложечку цукру й молоко, і — дзинь! З’являється чашка чудового чаю. Це і є алгоритм.

За останні кілька десятиліть біологи зробили чіткий висновок, що натискання людиною кнопки і випивання чаю — це також алгоритм. Значно складніший алгоритм, ніж в автомата з продажу напоїв, безсумнівно, але все ж алгоритм. Люди — це алгоритми, що виробляють не чашки чаю, а копії самих себе (як автомат із продажу, що при натисканні відповідної комбінації кнопок виготовляє ще один автомат).

Алгоритми, що керують автоматами продажу, діють через механічні перемикачі й електричні схеми. Алгоритми, що керують людьми, діють через відчуття, емоції й думки. І такого самого типу алгоритми керують свинями, бабуїнами, видрами й курчатами. Розгляньмо, наприклад, таку проблему виживання: бабуїн бачить банани, що висять на дереві, однак помічає і лева, що зачаївся поблизу. Чи повинен бабуїн ризикувати життям заради тих бананів?

Це зводиться до математичної задачі з обчислення ймовірності: ймовірності, що бабуїн помре від голоду, якщо не поїсть бананів, проти ймовірності, що лев упіймає бабуїна. Щоб розв’язати цю задачу, бабуїн повинен узяти до уваги багато різних даних. Чи далеко я від бананів? Чи далеко лев? Чи швидко я можу бігти? Чи швидко може бігти лев? Лев спить чи ні? Видається лев голодним чи ситим? Скільки там є бананів? Великі вони чи маленькі? Зелені чи стиглі? Крім цих зовнішніх даних, бабуїн повинен також врахувати інформацію про стан свого власного тіла. Якщо він голодний, має сенс ризикнути всім заради тих бананів, незалежно від наслідків. Якщо ж він уже поїв, а банани — просто предмет жадоби, то чого взагалі ризикувати?

Щоб зважити i поєднати всі ці змінні та ймовірності, бабуїн потребує значно складніших алгоритмів, ніж ті, що керують автоматами з продажу. Винагорода за правильні розрахунки відповідно вища. Винагородою є саме виживання бабуїна. Боягузливий бабуїн — той, алгоритм якого переоцінює небезпеки, — голодуватиме, поки не помре, і гени, що сформували ці боягузливі алгоритми, згинуть разом з ним. Нерозважливий бабуїн — той, алгоритми якого недооцінюють небезпеку, — стане жертвою лева, і його сміливі гени теж згинуть, не перейшовши до наступних поколінь. Ці алгоритми здійснюють постійний контроль якості шляхом природного відбору. Лише ті тварини, які правильно вираховують імовірності, залишать після себе нащадків.

І все ж такі висновки дуже абстрактні. Як саме бабуїн обчислює ймовірності? Він явно не бере олівця з-за вуха, блокнота з кишені й не починає обраховувати швидкість бігу й рівні енергії на калькуляторі. Те, що ми називаємо почуттями й емоціями, — насправді алгоритми. Бабуїн відчуває голод, він відчуває страх і загрозу з боку лева і відчуває, як його рот наповнюється слиною, коли він бачить банани. За якусь частку секунди він переживає бурю почуттів, емоцій і бажань, що є якраз отим процесом обрахунку. Результат з’явиться у вигляді відчуття: бабуїн раптом відчує прилив сили духу, його шерсть стане дибки, м’язи напружаться, плечі розправляться, він глибоко вдихне повітря і... «Уперед! Я можу це зробити! За бананами!». Або він може бути сповнений страху, його плечі опустяться, шлунок стиснеться, ноги прийдуть у рух: «Мамо! Лев! Рятуйте!». Часом імовірності настільки близькі між собою, що важко вирішити. Це теж виразиться в почуттях. Бабуїн почуватиметься зніченим і нерішучим: «Так... ні... так... ні... Дідько! Я не знаю, що робити!».

Щоб передати гени наступному поколінню, недостатньо вирішувати проблеми виживання. Тварини також мусять вирішувати проблеми розмноження, і це теж залежить від обчислення ймовірностей. Природний відбір розвинув потяг і відразу як швидкі алгоритми для оцінки перспектив розмноження. Краса означає «хороші шанси мати успішних потомків».

Коли жінка бачить чоловіка й думає «Вау! Він чудовий!» або самиця павича бачить павича-півня й думає «Боже, який хвіст!» — вони чинять подібно до автомата з продажу напоїв. Коли світло, відбившись від тіла чоловіка, потрапляє на сітківку їхніх очей, приходять у рух дуже потужні алгоритми, виплекані мільйонами років еволюції.

За кілька мілісекунд ці алгоритми перетворюють слабкі сигнали про зовнішність чоловіка на ймовірність розмноження, а відтак формується висновок: «Найімовірніше, це дуже здоровий і плодовитий чоловік із чудовими генами. Якщо я одружуся з ним, мої нащадки також, цілком імовірно, матимуть добре здоров’я і чудові гени». Звичайно, цей висновок набуває не форми слів або чисел, а сексуального потягу. І самки павичів, і більшість жінок не проводять таких обчислень з ручкою й папером. Вони просто відчувають це.

Навіть лауреати Нобелівської премії з економіки дуже малу частку своїх рішень приймають з використанням ручки, паперу й калькулятора: 99 % їхніх рішень — включно з життєво найважливішими варіантами вибору стосовно одруження, кар’єри й місця проживання — приймаються ретельно відпрацьованими алгоритмами, які називають почуттями, емоціями й бажаннями.