Homo Deus. За лаштунками майбутнього: читать книгу онлайн полностью и бесплатно

І наркотики — це лише початок. У дослідницьких лабораторіях експерти вже працюють над більш витонченими способами маніпулювання людською біохімією, такими як посилання прямих електричних стимулів у відповідні ділянки мозку чи генетичне програмування наших тіл. Хоч яким буде конкретний метод, посилення щастя через біологічні маніпуляції дається нелегко, оскільки вимагає зміни фундаментальних структур життя. Однак згадаємо — колись було важко подолати голод, чуму й війну.

Зовсім не очевидно, що людство повинно докладати так багато зусиль до біохімічного досягнення щастя. Дехто може стверджувати, що щастя насправді не є настільки важливим і що неправильно вважати індивідуальне задоволення найвищою метою людського суспільства. Інші можуть погоджуватися, що щастя справді найвище благо, при цьому сумніватися у біологічному визначенні щастя як переживання приємних відчуттів.

Приблизно 2300 років тому Епікур застерігав своїх учнів, що нестримне прагнення до щастя, імовірно, зробить їх нещасними, а не щасливими. За кілька століть до того Будда зробив ще радикальнішу заяву, навчаючи, що прагнення до приємних відчуттів є фактично коренем страждань. Такі відчуття — просто ефемерні й безглузді вібрації. Навіть коли ми переживаємо їх, ми не реагуємо на них із задоволенням, радше палко бажаємо більшого. Тож не важливо, чи багато блаженних або збудливих відчуттів я можу переживати, вони усе ж ніколи не задовольнять мене.

Якщо я ідентифікую щастя з приємними відчуттями і намагаюся переживати їх знову й знову, у мене не залишається вибору, окрім як прагнути їх постійно. Коли я нарешті досягну їх, вони швидко зникнуть, а оскільки лише сама пам’ять про минулі втіхи не задовольнятиме мене, я муситиму починати погоню за ними знову й знову. Навіть якщо погоня триватиме десятиліттями, це не принесе мені якогось тривалого успіху. Навпаки, що більше я прагну цих приємних відчуттів, то більше переживаю стрес і невдоволення. Щоб досягти справжнього щастя, людям треба сповільнити гонитву за приємними відчуттями, а не прискорювати її.

Це буддійське бачення щастя багато в чому збігається з біохімічними поглядами. І ті, і ті погоджуються, що приємні відчуття зникають так само швидко, як і з’являються, і, оскільки люди ганяються за приємними відчуттями, фактично не переживаючи їх, вони залишаються невдоволеними. Однак ця проблема має два дуже різних розв’язки. Біохімічний розв’язок полягає у створенні продуктів і процедур, що забезпечать людині нескінченний потік приємних відчуттів, тож ми ніколи не будемо їх позбавлені. Пропозиція Будди полягала в ослабленні наших прагнень до приємних відчуттів і недопущенні контролю над нашим життям. Згідно з Буддою, ми можемо натренувати наш мозок на уважне спостереження за тим, як всі відчуття постійно виникають і зникають. Коли розум навчиться бачити наші відчуття такими, як вони є, — ефемерними й безглуздими вібраціями, — ми втратимо інтерес до гонитви за ними. Бо який сенс ганятися за чимось, що зникає так само швидко, як і з’являється?

У нинішній час людство більш зацікавлене в біохімічному розв’язку. Не важливо, що кажуть монахи в гімалайських печерах чи філософи у своїх баштах із слонової кістки, для капіталістичного джаґернаута щастя — це задоволення. Крапка. З кожним роком наша терпимість до неприємних відчуттів знижується, а наша гонитва за приємними відчуттями посилюється. І наукові дослідження, і економічна діяльність спрямовані на досягнення цього результату, щороку продукуючи кращі засоби проти болю, нові смаки морозива, комфортабельніші матраци й подібні до наркотиків ігри для наших смартфонів, щоб ми не страждали жодної секунди, чекаючи автобуса.

Звичайно, усього цього недостатньо. Оскільки Homo sapiens не була пристосована еволюцією до переживання постійно приємностей, якщо саме цього людство все ж прагне, то ані морозиво, ані ігри на смартфоні не допоможуть. Треба буде змінити нашу біохімію й перепроектувати наші тіла й мізки. Тож ми й працюємо над цим. Ви можете сперечатися, добре це чи погано, однак схоже, що другий величний проект XXI століття — забезпечити глобальне щастя — міститиме в собі перепроектування Homo sapiens, щоб вона могла задовольнятися нескінченною насолодою.

БОГИ ПЛАНЕТИ ЗЕМЛЯ

У пошуку задоволень і безсмертя люди фактично намагаються піднятися до рівня богів. Не тому, що це небесні якості, а для того, щоб подолати старість і злидні, люди мусять отримати богоподібний контроль за своєю власного біологічною основою. Якщо ми колись здобудемо силу видалити смерть і біль з нашої системи, цієї самої сили буде, мабуть, достатньо і для проектування нашої системи задоволення до будь-яких наших потреб, і для маніпулювання нашими органами, емоціями й розумом у мільйони способів. Ви могли б купувати для себе міць Геркулеса, чуттєвість Афродіти, мудрість Афіни чи безумство Діоніса, якщо саме цього прагнете. Дотепер збільшення людської сили базувалося в основному на поліпшенні зовнішніх інструментів. У майбутньому воно може базуватися радше на підвищенні здатності людського тіла й розуму або на безпосередньому злитті з нашими інструментами.

Удосконалення людей до рівня богів може відбутися трьома способами: через біоінженерію, розробку кіборгів і розробку неорганічних істот.

Біоінженерія починається з розуміння того, що ми зовсім не знаємо повного потенціалу нашого органічного тіла. Протягом чотирьох мільярдів років природна еволюція коригувала й підправляла ці тіла, у результаті чого ми пройшли шлях від амеби до рептилій, потім до ссавців і нарешті до Homo sapiens — Людини розумної. Однак нема причин вважати, що Homo sapiens — це остання стадія. Відносно малі зміни в генах, гормонах і нейронах були достатні для перетворення Homo erectus,' — яка не могла продукувати нічого ліпшого за кремнієві ножі, — у Ното sapiens, що творить космічні кораблі й комп’ютери. Хтозна, якими можуть бути результати ще кількох змін у нашій ДНК, гормональній системі чи структурі мозку. Біоінженерія не збирається терпляче чекати, поки природний відбір зробить свої дива. Замість цього біоінженери візьмуть старе тіло людини розумної й цілеспрямовано перепишуть її генетичний код, прокладуть нові мережі в мозку, змінять її біологічний баланс і навіть виростять нові кінцівки. У такий спосіб вони створять нових божків, які відрізнятимуться від людини розумної настільки, наскільки ми відрізняємося від людини прямоходячої.

Створення кіборгів буде наступним кроком, коли органічне тіло буде об’єднане з неорганічними пристроями — біонічними руками, штучними очима чи мільйонами нанороботів, що керуватимуть кровотоком, діагностуватимуть проблеми й ремонтуватимуть пошкодження. Такий кіборг міг би мати властивості, значно ширші, ніж будь-яке органічне тіло. Наприклад, усі частини органічного тіла, щоб нормально функціонувати, повинні бути в контакті між собою. Якщо мозок слона перебуває в Індії, його очі й вуха — у Китаї, а ноги — в Австралії, то цей слон, мабуть, просто мертвий, а якби він з якихось містичних причин був живий, то не міг би бачити, чути чи ходити. Разом з тим доктор-кіборг може проводити термінові операції в Токіо, Чикаго і на космічній станції на Марсі, не полишаючи свого офісу в Стокгольмі. Йому потрібне буде лише швидке з’єднання по інтернету, а також пара біонічних очей і рук. Наступна думка — чому пара? Чому не чотири? Дійсно, навіть цього було би більш ніж достатньо. Чому доктор-кіборг має тримати скальпель рукою, коли можна під’єднати свій розум просто до інструмента?

Це має звучати як наукова фантастика, однак це вже реальність. Мавпи нещодавно вже навчилися керувати біонічними руками й ногами, не з’єднаними безпосередньо з їхніми тілами, через електроди, імплантовані в їхній мозок. Паралізовані пацієнти мають здатність рухати біонічними кінцівками чи керувати комп’ютерами силою лише думки. Якщо хочете, можете керувати на відстані електричними пристроями у вашому домі через електричний шолом, що «читає думки». Цей шолом не вимагає імплантів у мозок. Він функціонує шляхом зчитування електричних сигналів, що проходять крізь ваш скальп. Якщо хочете увімкнути світло в кухні, просто одягаєте шолом, уявляєте попередньо запрограмований знак (наприклад, уявляєте, як рухається ваша права рука), і вимикач вмикається. Такий шолом можна купити за 400 доларів.

На початку 2015-го кілька сотень працівників лабораторії «Епіцентр» у Стокгольмі мали мікрочіпи, імплантовані в їхні руки. Ці чіпи, завбільшки з рисове зернятко, містили персоналізовану інформацію для системи безпеки, що давала право працівникам відчиняти двері й працювати з ксероксом простим помахом руки. Невдовзі вони очікують, що здійснюватимуть оплату таким самим способом. Один з тих, хто стояв за цією ініціативою, Ганнес Шьоблад, пояснював: «Ми вже взаємодіємо з технологією постійно. Нині є деякі ускладнення — нам потрібен пін-код і пароль. Чи не легше було б просто торкатися рукою?».

Створення кіборгів теж можна вважати відносно консервативним, оскільки воно передбачає, що органічний мозок і далі буде центром управління життям. Ще сміливіший підхід допоможе обходитися взагалі без органічних частин і створити повністю неорганічні істоти. Нейронні мережі можна замінити розумним програмним забезпеченням, що працюватиме і в реальному, й у віртуальному світі і при цьому буде вільним від обмежень органічної хімії. Після чотирьох мільярдів років блукання у світі органічних компонент життя вирветься на простори неорганічного світу й набуде таких форм, які ми не можемо уявити навіть у найсміливіших мріях. Зрештою, наші найсміливіші мрії все ще є продуктом органічної хімії.

Вивільнення з органічного світу може забезпечити життю здатність вирватися нарешті з планети Земля. Протягом чотирьох мільярдів років життя було прив’язане до цього маленького клаптика у Всесвіті, бо природний відбір зробив усі організми неймовірно залежними від унікальних умов цієї летючої скелі. Навіть найкрутіша бактерія не виживе на Марсі. Водночас неорганічному штучному розумові буде значно легше колонізувати чужі планети. Заміна органічного життя неорганічними істотами може таким чином посіяти зерна майбутньої галактичної імперії, правитиме якою хтось типу містера Дейти, а не капітана Кірка.

Ми не знаємо, куди можуть завести нас ці шляхи чи як виглядатимуть наші богоподібні нащадки. Передбачення майбутнього ніколи не було легкою справою, а революційні біотехнології ще більше його ускладнюють. Бо, крім того, що складно передбачити вплив нових технологій у таких сферах, як транспорт, комунікації та енергія, ще й технології вдосконалення людини висувають цілковито нові виклики. Оскільки їх можна використовувати для трансформації людського розуму й прагнень, люди з їхніми нинішніми мізками й прагненнями апріорі не можуть збагнути наслідків їх використання.

Тисячі років історія зазнавала технологічних, економічних, соціальних і політичних потрясінь. Лиш одне залишається незмінним: сама людина. Наші інструменти й інститути дуже відрізняються від біблійних часів, однак глибинні структури людського розуму залишаються тими самими. Ось чому ми все ще можемо знайти себе на сторінках Біблії, у творах Конфуція чи в трагедіях Софокла та Еврипіда. Ці класичні твори походили від людей, подібних до нас, а отже, ми відчуваємо, що вони розказують про нас. У сучасних театральних постановках Едіп, Гамлет і Отелло можуть носити джинси й футболки і мати акаунти у Facebook, однак їхні емоційні конфлікти такі самі, як і в оригінальній п’єсі.

Однак через те, що технологія дає нам змогу переробити людський розум, Homo sapiens зникне, людська історія дійде до кінця, і почнеться цілковито новий процес, який люди, як ви і я, не здатні збагнути. Багато вчених намагалося спрогнозувати, як виглядатиме світ у 2іоо чи 2200 році. Це марнування часу. Будь-яке варте уваги передбачення повинно враховувати здатність переробки людського розуму, а це неможливо зробити. Є багато розумних відповідей на запитання: «Що такі люди з розумом, як у нас з вами, робитимуть з біотехнологією?». Однак нема відповіді на запитання: «Що створіння з відмінним типом розуму робитимуть з біотехнологією?». Ми лише можемо сказати, що люди, подібні до нас, цілком можливо, використовуватимуть біотехнологію для зміни свого розуму, а наш нинішній розум не може осягнути, що ж буде потім.

Хоча деталі й залишаються неясними, можемо бути певними стосовно загального напряму історії. У XXI столітті третім великим проектом людства буде надати нам небесної сили творення й руйнування і перетворити Homo sapiens на Homo deus. Цей третій проект, безумовно, об’єднає перші два проекти і живитиметься ними. Ми потребуємо здатності переробити наші тіла й наш розум у першу чергу для того, щоб уникнути старості, смерті й страждань, однак коли отримаємо це, хтозна, що ще зможемо зробити, маючи таку здатність? Тому цілком можемо вважати, що новий порядок денний людства складатиметься фактично лише з одного проекту (з багатьма відгалуженнями): досягнення божественності.

Якщо це звучить ненауково чи надто ексцентрично, то це тому, що люди часто неправильно розуміють сенс божественності. Божественність — не якась невизначена метафізична якість. І це не те саме, що всемогутність. Говорячи про перетворення людей у богів, думайте радше в термінах грецьких богів чи індуїстських девів, а не про всемогутнього біблійного Небесного Отця. Наші нащадки все ще матимуть свої недоліки, дивацтва й обмеження, так само як Зевс та Індра мали свої. Однак вони могли любити, ненавидіти, творити й руйнувати у значно більших масштабах, аніж ми.

Протягом усієї історії вірили, що більшість богів мають не всемогутність, а радше специфічні суперздібності, такі як здатність створювати людські істоти, трансформувати свої власні тіла, контролювати довкілля й погоду, читати думки і спілкуватися на відстані, подорожувати з великою швидкістю і, звичайно, уникати смерті та жити необмежено довго. Люди якраз перебувають на шляху до набуття всіх цих можливостей, принаймні частини з них.

Деякі традиційні здібності, що вважалися божественними багато століть, нині стали настільки звичними, що ми навряд чи замислюємося над ними. Пересічна особа нині пересувається й спілкується на далеких відстанях значно легше, ніж грецькі, індуїстські чи афганські боги минулого. Наприклад, люди ігбо в Нігерії вважають, що бог-творець Чукву хотів зробити людей безсмертними. Він послав собаку повідомити людям, що, коли хтось помирає, слід посипати тіло попелом, і тіло повернеться до життя. На нещастя, собака був змучений і зупинився відпочити по дорозі. Тоді нетерплячий Чукву послав овечку, наказавши їй поквапитися з цим важливим повідомленням. На жаль, коли вкрай змучена овечка досягла мети своєї подорожі, вона переплутала наказ і сказала людям, що треба закопувати в землю своїх померлих, що зробило смерть невідворотною. Ось чому нині ми, люди, мусимо помирати. Якби лиш Чукву мав акаунт у Twitter замість того, щоб покладатися на неповороткого пса і дурненьку овечку, передаючи це повідомлення!

У старих традиційних суспільствах багато релігій проявляли на диво слабкий інтерес до метафізичних питань і життя після смерті. Замість цього вони зосереджувалися на дуже приземлених питаннях підвищення продуктивності сільського господарства. Так, Бог Старого Завіту ніколи не обіцяв якихось винагород чи покарань після смерті. Замість того він каже людям Ізраїлю: «якщо справді ви будете слухати Моїх заповідей, що Я вам сьогодні наказую, <...> то Я дам вам дощ вашого Краю своєчасно, <...> і збереш ти своє збіжжя, і свій сік виноградний, і оливу свою. І дам Я траву на твоїм полі для твоєї худоби, і будеш ти їсти й наситишся. Стережіться, щоб не було зведене ваше серце, і щоб ви не відступили, і не служили іншим богам, і не вклонялися їм. А то запалиться гнів Господній на вас, і замкне небо, і не буде дощу, а земля не дасть свого урожаю, і ви скоро погинете з тієї доброї землі, що Господь дає вам»[4].

Учені сьогодні можуть діяти значно успішніше, ніж Бог зі Старого Завіту. Завдяки штучним добривам, промисловим інсектицидам і генетично модифікованим рослинам сільськогосподарське виробництво нині перевершує найсміливіші очікування стародавніх фермерів від їхніх богів. А засушлива держава Ізраїль більше не боїться, що якесь розлючене божество закриє небо і зупинить всі дощі, оскільки ізраїльтяни нещодавно побудували величезний завод демінералізації на берегах Середземного моря, тож тепер можуть брати питну воду просто звідти.

Поки що ми конкурували з богами минулого, створюючи щораз ліпші засоби. У не дуже далекому майбутньому ми зможемо створити суперлюдей, що перевершать стародавніх богів не своїми інструментами, а тілесними й ментальними здібностями. Однак якщо ми й дістанемося туди, божественність стане такою самою звичною справою, як кіберпростір, — диво дивне, яке ми приймаємо як належне.

Можемо бути цілком певними, що люди заплатять свою ціну за божественність, бо в людей є багато причин прагнути до такого розвитку і багато шляхів для його досягнення. Навіть якщо якийсь шлях раптом виявиться глухим кутом, відкритими залишатимуться багато інших. Наприклад, ми можемо виявити, що людський геном надто складний для серйозних маніпуляцій, однак це не завадить розвитку інтерфейсів мозок-комп’ютер, нанороботів чи штучного інтелекту.

І не варто панікувати. Принаймні не одразу. Поліпшення людини розумної буде поступовим історичним процесом, а не голлівудським апокаліпсисом. Homo sapiens не знищать повстання роботів. Радше Homo sapiens, цілком імовірно, поліпшуватиме сама себе крок за кроком, об’єднуючись у цьому процесі з роботами й комп’ютерами, допоки наші нащадки не озирнуться назад і не зрозуміють, що вони вже не якийсь вид тварин, які написали Біблію, збудували Велику китайську стіну й сміялися над кривляннями Чарлі Чапліна. Це не станеться за один день чи навіть за один рік. Дійсно, це вже відбувається просто зараз через численні прості дії. Щодня мільйони людей вирішують довірити своїм смартфонам трошки більше контролю за їхнім життям чи спробувати нові й ефективніші антидепресанти. У прагненні до здоров’я, щастя й сили люди поступово змінять одну зі своїх здібностей, а потім другу і ще одну, допоки не перестануть бути людьми.

ЧИ КОМУСЬ МОЖЕ ПОДОБАТИСЯ НАТИСКАТИ НА ГАЛЬМА?

Попри спокійні пояснення багато людей панікують, чуючи про такі можливості. Вони охоче виконують поради своїх смартфонів або вживають препарати, які прописав лікар, однак, коли чують про покращених суперлюдей, кажуть: «Я сподіваюся, що помру до того, як це трапиться». Моя подруга якось поділилася зі мною, що найбільше боїться стати відсталою, перетворитися на стару жінку, яка знемагає від ностальгії і не може зрозуміти навколишнього світу чи зробити свій вагомий внесок у нього. Саме цього ми колективно боїмося як нового виду, коли чуємо про суперлюдину. Ми відчуваємо, що в такому світі наша ідентичність, наші мрії й навіть наші страхи будуть недоречними і ми не зможемо нічого більше зробити для світу. Хоч ким ви є сьогодні — набожним гравцем у крикет індуїстської віри чи честолюбною журналісткою-лесбіянкою, в оновленому світі ви почуватиметеся як неандертальський мисливець на Волл-стрит. Ви не належатимете до нього.

[4] Повторення Закону 11:13-17. (Пер. І. Огієнка.)