— Я думав, думав і нарешті все зрозумів. Це не ті бджоли!
—Тану?
— Зовсім не ті! І вони, певно, й мед не той роблять!
— Невже?
— Авжеж! І краще мені спуститися додолу.
— А як? — спитав Крістофер Робін.
Саме над цим Вінні-Пух досі й не думав. Якщо випустити з лап мотузочку, він упаде і знову бумкне. Такий вихід йому не подобався.
Отож Вінні-Пух подумав-подумав, а тоді "сказав:
— Крістофере Робіне, ти мусиш поцілити в кульку з рушниці. Рушниця твоя при тобі?
— Аякже! — сказав Крістофер Робін.— Тільки якщо я вистрілю в кульку, вона зіпсується!
— А якщо ти не вистрілиш, то зіпсуюся я! — вигукнув Вінні-Пух.
Тут уже Крістоферові Робіну нічого було робити: він дуже ретельно прицілився в кульку і вистрілив.
— Ой! — скрикнув Пух.
— Хіба я не влучив? — спитав Крістофер Робін.
— Не те щоб зовсім не влучив,— сказав Вінні-Пух,— а тільки не влучив у кульку.
— Пробач, будь ласка,— сказав Крістофер Робін і вистрілив знову.
Цього разу він не схибив і поцілив саме в кульку. Повітря повільно почало виходити з неї, і Вінні-Пух тихо поплив на землю.
Проте лапки, в нього так затерпли, поки він висів, тримаючись за мотузочку, що понад тиждень вони стирчали догори і Пух не міг ними поворухнути. І коли на ніс йому сідала муха, він мусив її здмухувати: пухх! пухх! І можливо, — хоч я в цьому не певен, — можливо, саме через те його й прозвали Пухом.
— Казочці кінець? — спитав Крістофер Робін.
— Цій казочці кінець. Та є ще й інші.
— Про Пуха і про мене?
— І про Паця, і про Кролика, і про всю компанію. Хіба ти не пам'ятаєш?
— Певна річ — пам'ятаю, тільки от коли хочу згадати — враз забуваю...
— Ну, наприклад, як Пух із Пациком ловили Слонопотама...
— А вони його спіймали?
— Ні.
— Де їм! Пух же зовсім дурненький. А я його спіймав?
— Про це й мовиться в казці.
Крістофер Робін кивнув.
— Розумієш,— сказав Крістофер Робін,— сам я все-все пам'ятаю, а от Пух забув, і йому страшенно кортить послухати знову. Бо тоді це справжня казка, а не так собі.