Вінні-Пух: читать книгу онлайн полностью и бесплатно

— Ой мамонько! Я краще полізу назад!

А ще трохи далі він закричав:

— Ой таточку! Ні, краще я полізу вперед.

А ще-ще трохи далі він зарепетував:

— Ой мамусю-татусю! Не можу ні вперед ні назад!

Тим часом Кролик намірився, як і казав, піти погуляти, але побачив, що передній хід його хатки затулений. Тоді він вискочив на вулицю чорним ходом і підбіг до Пуха.

— Ти що — застряг? — спитав він.

— Н-ні,— відповів Пух, силкуючись говорити безжурним голосом.— Це я просто відпочиваю: думаю про се, про те і потихеньку співаю.

— Ану, давай мені лапу! — сказав Кролик.

Вінні-Пух простягнув лапу, і Кролик почав його витягати. Він тягнув-тягнув, смикав-смикав, аж поки Пух закричав:

— Ой-ой-ой! Боляче!

— Тепер ясно,— сказав Кролик.— Ти застряг!

— А все через те,— сердито сказав Пух,— що дехто робить такі вузькі двері.

— Ні! — суворо мовив Кролик. — Усе через те, що дехто надто ласий до меду. І за столом,— сказав Кролик,— мені весь час здавалося, що хтось із нас надто багато їсть! І хоч я,— сказав Кролик,— із ввічливості мовчав, проте добре знав, що той "дехто" не я. А тепер,— сказав Кролик,— нічого вже не вдієш, треба кликати Крістофера Робіна.

Крістофер Робін, якщо брати звідти, жив досить далеко — ген аж із протилежного краю Лісу. Проте він хутенько прибіг на поміч, тільки-но Кролик його гукнув, а прибігши, побачив, що з нори стирчить лише передня половина Пуха, і, побачивши це, Крістофер Робін сказав:

— Ох, ти, дурненьке ведмежа!

Та сказав він це таким ніжним голосом, що всім одразу на серці полегшало.

— А я саме почав думати,— сказав Вінні-Пух, стиха шморгаючи носом,— а що, як бідному Кроликові вже ніколи-ніколи не доведеться ходити крізь парадні двері. Мені було б страшенно прикро...

— І мені,— сказав Кролик.

— Не доведеться ходити крізь парадні двері? — перепитав Крістофер Робін.— Чому? Доведеться, будь певен, ще й як! Бо якщо ми не зможемо витягти тебе сюди, то напевно зможемо заштовхати туди,— закінчив Крістофер Робін.

Кролик глибокодумно почухав за вухом і сказав, що коли Пуха знов заштовхати туди, тобто назад до нори, то він там назавжди й залишиться. І хоча він, Кролик, щомиті страшенно радий бачити Пуха, проте, що не кажіть, одним усе ж належить жити на деревах, а іншим під землею, і...

— То ти гадаєш, що я вже ніколи не виберуся на волю? — жалібно спитав Пух.

— Я гадаю, що коли ти вже наполовину вибрався, то шкода зупинятися на півдорозі,— сказав Кролик.

Крістофер Робін кивнув головою:

— На це є лише одна рада,— сказав він,— треба почекати, доки ти знову схуднеш.

— А як довго треба худнути?— стривожено спитав Пух.

— Ну, так, мабуть, з тиждень.

— Але ж я не можу стирчати тут цілий тиждень!

— Саме стирчати ти й можеш, дурненьке ведмежа, ще й як! А от витягти тебе звідси, то вже штука хитріша.

— Не журися, ми тобі будемо щось гарненьке читати вголос,— весело сказав Кролик.— Аби тільки сніг не пішов,— додав він.— І ще невеличке прохання... Розумієш, друже, ти зайняв собою майже всю мою хатку... То можна, я вішатиму рушники на твої задні лапки? Бо, бачиш, ці лапки стирчать там зовсім без діла, а з них вийде чудовий вішак для моїх рушників!..