Вінні-Пух: читать книгу онлайн полностью и бесплатно

Іноді, коли Вінні-Пух прибумкає з Крістофером Робіном донизу, він любить у щось погратися, але ще більше він любить посидіти тихенько біля вогню й послухати казку. От і цього вечора...

— А як із казочкою? — спитав Крістофер Робін.

— Що з казочкою? — спитав я.

— Ну, ти міг би розповісти Вінні-Пухові казочку? Йому дуже хочеться!

— Може, й міг би,— сказав я.— Тільки якої ж йому хочеться і про що?

— Гарної і про нього. Він же, знаєш, таке ведмежа!

— Та знаю, знаю!

— То розкажи, татусю, будь ласка, — попросив Крістофер Робін.

— Гаразд, спробую.

— І я спробував...

Колись, давно-давно,— здається, минулої п'ятниці — у Лісі жив собі самотній Вінні-Пух.

— Мабуть, йому, однісінькому, там було дуже страшно? — спитав Крістофер Робін.

— Ніскілечки! — буркнув хтось баском.

Одного разу Вінні Пух пішов на прогулянку й забрів на галявину, що була посеред самого Лісу. А посеред самої галявини ріс височенний дуб, а з-посеред самого дуба долинало голосне дзижчання: жжжжжжж!

Вінні-Пух сів під дубом на траву, обхопив голову лапами і став думати-гадати.

Спершу він подумав так:

"Оте жжжжжж! — то недарма. Саме жикання ні з того ні з сього не візьметься. Коли є жикання — це означає, що хтось для чогось жикає. Дуб жикати не може. Значить, жикає хтось інший. А навіщо тобі жикати, якщо ти не бджола? Отже, жикають бджоли. По-моєму, так!"

Далі він ще подумав, подумав і сказав сам до себе:

— А для чого на світі бджоли? Щоб робити мед! По-моєму, так!

Тут він підвівся і сказав:

— А для чого на світі мед? Щоб я його їв! По-моєму, тільки так!

І з цими словами він подерся на дерево. Він ліз, ліз і ліз і, поки все ліз та ліз, по дорозі мурмотів собі пісеньку, яку сам щойно склав:

От він видерся ще трохи вище... і ще трохи вище... а далі ще зовсім-зовсім трішечки вище. І на цей час йому в голові забриніла інша пісенька:

Правду кажучи, Пух уже добряче стомився, через те й пісенька вийшла трохи жалісливою. Але йому залишилось дертися зовсім-зовсім-зовсім небагато: ну, тільки стати на оцю гілочку — і...

Трррісь!!!

— Рятуйте! — крикнув Пух, пролетівши три метри донизу і бемцнувшись об іншу гілку.

— Ех, навіщо я... — пробурмотів він, пролетівши наступних п'ять метрів і бемцнувшись об третю гілку...

— Та я ж не хотів робити ніякої шко... — спробував він пояснити, пролетівши ще метрів із сім догори ногами і бемцнувшись об четверту гілку,— я ж тільки хотів...

— Звісно, краще було б не... — тільки й устиг вимовити Пух, почоломкавшись лобом та спиною ще із шістьма гілками.

— А все через те, — нарешті зізнався він, коли ще тричі перекувицьнувся догори п'ятами, побажав усього найкращого найнижчій гілляці і шугнув у саму середину колючого-преколючого малинового куща, — все через те, що я дуже люблю мед. Рятуйте!