Шпигунка: читать книгу онлайн полностью и бесплатно

Частина 2

«Висока та витончена, граційна, як дика тварина, із чорним, дивно вкладеним хвилястим волоссям, вона відносить нас до чарівних місць».

«Найжіночніша з усіх жінок, вона пише своїм тілом невідому нам трагедію».

«Тисячі нахилів і тисячі рухів, які досконало поєднуються з різними ритмами».

Ці вирізки з газет здаються уламками розбитого горнятка, котрі розповідають про життя, якого вже не пам’ятаю. Вийшовши звідси, я зроблю для них шкіряну палітурку, а кожну сторінку оздоблю золотом. Це буде доньчиним спадком, оскільки всі мої гроші вже конфіскували. Коли ми будемо разом, я розкажу їй про «Фолі-Бержер» — мрію всіх жінок, які прагнули танцювати на сцені. Я розкажу про красу Старого міста в Мадриді, вулиць Берліна й палаців Монте-Карло. Ми гулятимемо разом у «Трокадеро», «Серкль Рояль»[5], відвідаємо ресторан «Максімз» у Парижі, питимемо каву в «Румпель Меєрс». Ми заходитимемо в усі ресторани, котрі зрадіють поверненню своєї найвідомішої клієнтки.

Ми поїдемо разом до Італії, де із задоволенням побачимо проклятого Дягілева на межі банкрутства. Я покажу «Ла Скала» в Мілані й гордо скажу:

— Тут я танцювала в балеті Антоніо Марчено «Бахус та Гамбрінус». Я впевнена: усе, що я переживаю зараз, лише поліпшить мою репутацію. Хто ж не захотів би побачитися з фатальною жінкою, можливо, шпигункою, яка знає безліч секретів? Увесь світ заграє´ з небезпекою, оскільки її насправді не існує.

Можливо, вона запитає:

— А моя мама, Марґарета Мак-Леод?

І я їй відповім:

— Я не знаю цієї жінки. Усе своє життя я думала й діяла як Мата Харі, котра зачаровувала чоловіків, викликала заздрість жінок і завжди це робитиме. Відколи залишила Голландію, я втратила відчуття відстані, небезпеки й страху — мене більше ніщо не може злякати. Я приїхала до Парижа без грошей і нормального гардеробу — і поглянь, як піднялася в житті! Сподіваюся, з тобою станеться те саме.

Також я розкажу про свої танці — добре, що я маю портрети із зображенням більшості рухів та фігур. Хоча критики, які ніколи не могли мене зрозуміти, казали протилежне — на сцені я забувала, що була жінкою, і підносила себе Богу. Тому роздягатися було дуже легко. У той момент я й моє тіло були нічим. Були лише рухи, синхронізовані із Всесвітом.

Я завжди буду вдячна месьє Гіме, який дав мені перший шанс виступити в його приватному музеї в дорогому одязі, надісланому з Азії для його особливої колекції. Правда, це коштувало мені півгодини сексу без будь-якого задоволення. Я танцювала для трьохсот гостей, серед яких були журналісти, знаменитості й принаймні два посли — Японії та Німеччини. За два дні всі газети писали про цей виступ: про екзотичну жінку, котра народилася у віддаленому закапелку Голландської імперії та привезла «релігійність» і «розкутість» далеких народів.

Сцена музею була декорована статуєю Шиви — індуїстського бога створення та руйнування. Свічки з ароматичними оліями й музика занурювали всіх присутніх у транс, але не мене. Я точно спланувала, що маю робити, щойно дбайливо приміряла довірений мені одяг. Зараз або ніколи! Єдиний шанс, який випав у моєму доти злиденному житті.

Я постійно просила покровительства, можливо, обмінюючи його на секс. І вже звикла до цього. Проте одна річ — звикнути, а інша — бути задоволеною. Грошима тут не обійдешся. Я хотіла більшого!

І коли я вже почала танцювати, то зрозуміла, що треба зробити ще якусь річ, притаманну лише кабаре, не надто переймаючись наданням цьому якогось сенсу. Я танцювала в поважному закладі з партером, наповненим жадібними до новинок глядачами, які, однак, не мали сміливості відвідувати відповідні місця, де можна побачити такі новинки.

Сукня була пошита з прозорих тканин, нашарованих одна на одну. Я зірвала перший шар, і, здалося, ніхто не надав цьому жодного значення. Але коли за першим пішли вже другий і третій, присутні почали переглядатися. На п’ятому шарі весь партер повністю сконцентрувався на моїх діях, майже не звертаючи уваги на танець і бажаючи дізнатися, як далеко я зайду. Навіть жінки, з якими я подекуди зустрічалася поглядом, теж не здавалися ані шокованими, ані роздратованими — мій танець збуджував їх так само, як чоловіків. Я знала: якби посміла таке зробити в моїй країні, мене одразу ж кинули б до в’язниці, але Франція була взірцем рівності та свободи.

Дійшовши до шостого шару, я попрямувала до статуї Шиви, зобразила оргазм і кинулася на підлогу, зриваючи сьомий — і останній — шар.

Кілька секунд із партеру не долинало ні звуку — усі здавалися нерухомими й безмежно враженими, але у своїй позі я не могла їх побачити. Раптом почула перше «браво!», вигукнуте жіночим голосом, і цілий зал вибухнув аплодисментами. Я піднялася, прикриваючи однією рукою груди, а другу простягнула, щоби прикрити геніталії. Я вдячно кивнула й спустилася зі сцени, де збоку завбачливо залишила шовкову сукню. Потім повернулася на сцену й подякувала за аплодисменти, котрі не змовкали. Я вирішила, що краще тепер піти й більше не повертатися — це було частиною загадки.

Попри те, я помітила одну людину, що не аплодувала, а лише посміхалася, — мадам Гіме.

Наступного ранку прийшли двоє гостей, один із них — посланець від мадам Кіреєвської. Його цікавило, чи могла б я повторити свій танцювальний виступ на благодійному балі для збору коштів для поранених російських солдатів. Мадам Гіме подзвонила й запросила мене на прогулянку набережною Сени.

Газетні кіоски поки ще не майоріли поштовими листівками з моїм обличчям, поки ще не було сигарет, сигар і лосьйонів із моїм ім’ям. Я й далі почувалася невідомою, але вже знала, що зробила найважливіший крок: кожна людина, що сиділа в партері, вийшла з вистави зачарована, а це буде найкращою для мене рекламою.

— На щастя, люди — невігласи, — сказала мадам Гіме. — Бо те, що ви показали, не має жодного стосунку до східної традиції. Напевно, ви вигадували кожен крок у міру того, як наставала ніч.

Я завмерла й подумала, що наступний її коментар буде стосуватися ночі (простої, єдиної й неприємної), яку я провела з її чоловіком.

— Єдині, хто знають це, — занудні антропологи, котрі дізналися про все з книжок, ніколи не зробивши жодного відкриття.

— Але ж я…

— Так, я вірю, що ви жили на Яві, і знаєтеся на місцевих костюмах, і, можливо, були коханкою або ж дружиною одного з офіцерів. Як і вся молодь, ви мріяли колись досягти успіху в Парижі, а тому за першої ж нагоди втекли й приїхали сюди.

Ми йшли далі, але вже мовчки. Я могла брехати (що й робила все своє життя), а могла обманути тільки частково, сказавши ту правду, котру мадам Гіме знала достеменно. Зрештою я вирішила, що краще зачекати й подивитися, куди зайде ця розмова.

— Маю для вас кілька порад, — мовила мадам Гіме, коли ми переходили міст, який вів до гігантської металевої вежі.

[5] Cercle Gaulois, повністю Cercle Royal Gaulois Artistique et Littéraire — бельгійський клуб, який мав бути дружнім, інтелектуальним, художнім та літературним місцем зустрічі, вільним від будь-яких політичних, культурних чи філософських тенденцій.