Шпигунка: читать книгу онлайн полностью и бесплатно

2 піжами;

1 пилочка для нігтів з перламутровою ручкою;

2 портсигари: один зі срібла й один із золота (або позолочений, я не впевнена);

8 сіточок для волосся для сну;

коробки з намистом, сережками, каблучкою зі смарагдом, іще однією каблучкою зі смарагдом і діамантами, а також іншими прикрасами;

сумка з шовкової тканини із 21 шарфом;

3 віяла;

помада й рум’яна найкращої французької марки;

французький словник;

гаманець із кількома моїми фотографіями і…

І багато дурниць, від яких я хочу звільнитися, коли вийду звідси, наприклад любовні листи на спеціальних шовкових стрічках, використані квитки на оперні вистави, на яких я бувала, тощо.

Більшість речей конфісковано готелем «Мьоріс» у Парижі, оскільки вони вирішили (звісно, помилково), що я не мала грошей для оплати свого перебування там. Як вони могли таке подумати? Зрештою, Париж завжди був моєю долею, і я ніколи не хотіла, щоби мене вважали шахрайкою.

Я не просила щастя, просила тільки не бути такою нещасною й злиденною, якою почувалася. Можливо, якби мала більше терпіння, то приїхала б до Парижа за інших обставин… але я не могла далі терпіти докори своєї нової мачухи, чоловіка, дитину, котра постійно плакала, співіснування з тими самими упередженими провінційними жителями, хоча вже була одруженою й поважною дамою.

Одного дня, не повідомивши нікому (що вимагало від мене гарної інтуїції та вправності), я сіла на поїзд до Гааги й вирушила просто до французького консульства. Сурми війни ще не кликали до бою. Тож в’їхати до країни все ще було неважко, адже Голландія завжди залишалася нейтральною під час конфліктів у Європі, а я в собі була впевнена. Я познайомилась із консулом, тож за дві години, проведені в кафе, йому вдалося мене звабити, а я вдала, що потрапила до нього в лабети, випросила квиток в один бік до Парижа й пообіцяла чекати на нього, якщо він зможе приїхати туди на кілька днів.

Я натякнула, що вмію бути щедрою з тими, хто мені допомагає. Він зрозумів це послання й поцікавився моїми вміннями.

— Я танцюю класичні східні танці.

Східні танці? Це пробудило в ньому ще більшу цікавість. Я запитала, чи допоміг би він мені знайти роботу. Консул пообіцяв представити мене доволі впливовій людині в місті — месьє Гіме, котрий обожнював усе східне. Окрім того, він був великим колекціонером творів мистецтва. Посадовець запитав, коли я зможу поїхати.

— Сьогодні, якщо ви забезпечите місце, де я могла б зупинитися в Парижі.

Він зрозумів, що я маніпулюю ним і насправді є однією з тих жінок, які приїжджають до міста мрій з усього світу, щоб знайти багатого чоловіка й легке життя. Я передчувала, що він віддалиться. Консул слухав мене, спостерігаючи водночас за кожним моїм жестом, словом, рухами тіла. А я, на відміну від його очікувань, виявилася найсором’язливішою людиною у світі, адже почала поводитися як фатальна жінка.

— Якщо ваш друг захоче, можу показати один чи два традиційні танці з Яви. Якщо йому не сподобається, я повернуся назад поїздом того самого дня.

— Але пані…

— Панна.

— …просила квиток лише в один кінець.

Я дістала із сумочки кілька асигнацій і показала, що мені вистачить на дорогу додому. Я мала гроші і на квиток «туди», але, якщо дозволити чоловікові допомогти жінці, він завжди стає вразливішим. Вони всі про це мріють, як розказували подружки офіцерів на Яві.

Він розслабився й запитав моє ім’я, щоб написати його на рекомендаційному листі для месьє Гіме. Я ніколи про це не думала! Моє ім’я? Воно приведе його до моєї сім’ї.

А Францію в останню чергу зацікавила б конфліктна ситуація з нейтральною країною через доведену до відчаю жінку, котра намагається втекти.

— Ваше ім’я? — повторив він уже з ручкою й аркушем паперу в руках.

— Мата Харі.

Кров дружини Андреаса знову мене охрещувала.

Я не могла повірити очам: гігантська залізна вежа майже сягала неба. Її не було на жодній поштовій листівці із зображенням міста. На обох берегах Сени різні конструкції подекуди нагадували Китай, подекуди — Італію, а подекуди одну з інших знаменитих країн. Я спробувала знайти Голландію, але не змогла. Що являла собою моя країна? Старовинні вітряки? Незграбні кломпи[2]? Усьому цьому не місце серед численних сучасних предметів — плакати на залізних кругових опорах розповідали про такі речі, в існування яких мені зовсім не вірилося:

[2] Кломпи — голландська назва традиційних європейських дерев’яних черевиків.