Шпигунка: читать книгу онлайн полностью и бесплатно

Я знаю єдине: цей ліс, хоч яким би страшним він видавався, закінчується, і я маю намір вийти з другого боку. Я буду великодушною переможницею і не звинувачуватиму тих, хто багато про мене брехав.

Знаєте, що я робитиму зараз, перш ніж почую в коридорі кроки й мені принесуть ранкову каву? Я танцюватиму. Я хочу згадати кожну ноту й рухатися в такт музиці, бо це показує, що я вільна жінка!

Я завжди шукала саме свободу. Не кохання, хоча воно приходить і йде, і саме через нього я робила непотрібні речі й подорожувала до таких місць, де мене шукали.

Але я не хочу квапити свою розповідь. Життя летить дуже швидко, і мені складно поспівати за ним, починаючи від того ранку, коли я приїхала до Берліна.

Театр оточили. Виставу перервали саме тоді, коли я максимально сконцентрувалася на демонстрації найкращого з того, на що була здатна після довгої перерви необхідних тренувань. Німецькі солдати піднялися на сцену й оголосили, що від сьогодні всі вистави в усіх концертних залах скасовані до появи нового наказу.

Один із них голосно прочитав повідомлення:

— Це слова нашого кайзера: «Ми живемо в чорний момент історії нашої країни, оточеної ворогами. Ми маємо оголити свої шаблі. Сподіваюся, що зможемо гідно ними скористатися».

Я нічого не розуміла. Я спустилася до гримерної, надягла халат на сценічний одяг і побачила, як до кімнати увійшов задиханий Франц.

— Вам треба поїхати, інакше вас схоплять.

— Поїхати? Куди? І, крім того, хіба на завтрашній ранок мені не призначено з кимось зустріч у міністерстві закордонних справ?

— Усе скасовано, — проказав, не приховуючи стурбованості. — Вам пощастило, що ви громадянка нейтральної країни, і саме туди ви маєте негайно поїхати.

Я могла подумати про що завгодно, та тільки не про повернення туди, звідки з такими зусиллями втекла.

Франц дістав із сумки пачку марок і вклав мені до рук.

— Забудьте про піврічний контракт, підписаний із театром «Метрополь». Це всі кошти, які я зміг зібрати і які були в казні театру. Їдьте негайно. Я обіцяю надіслати ваш одяг пізніше, якщо на той момент ще буду живий. На відміну від вас, мене покличуть до війська.

З кожним словом я розуміла його дедалі менше.

— Світ збожеволів, — мовив він, міряючи кроками кімнату. — Смерть родича, хай би яким він був близьким, — це не найкраще пояснення відправлення людей на смерть. Але генерали керують світом і хочуть продовжити те, що не завершили тридцять років тому, коли Франція зазнала ганебної поразки. Вони гадають, що досі живуть у тій епосі, і вирішили між собою, що колись ця країна помститься за приниження, захоче завадити їхньому зміцненню, а все вказує на те, що з кожним днем вона й справді стає сильнішою. Я так пояснюю те, що відбувається: убити кобру ще до того, як вона стане достатньо сильною, щоб задушити нас.

— Ви кажете, що наближається війна? Саме через це я спостерігала рух стількох солдатів минулого тижня?

— Саме так. Гра в шахи ще складніша, оскільки всі правителі пов’язані різними домовленостями. Пояснювати це довго та втомливо. Але зараз, поки ми розмовляємо, наші війська вторгаються в Бельгію, Люксембург уже підкорено, а сім найкраще озброєних дивізій прямують до промислових регіонів Франції. Здається, поки французи насолоджувалися життям, ми шукали приводу. Поки французи споруджували Ейфелеву вежу, у нашій країні інвестували в гармати. Я не вірю, що це триватиме довго. Усе завжди завершується миром після кількох смертей з обох боків. Але доки цього не сталося, вам потрібно сховатися у своїй країні й почекати, поки все заспокоїться.

Слова Франца здивували мене: здавалося, що він був справді зацікавлений у моєму благополуччі. Я підійшла до нього й торкнулася його обличчя.

— Не переживайте, усе спрацює.

— Ніщо не спрацює, — відповів він, різко відхиливши мою руку. — Те, чого б я хотів найбільше, втрачене назавжди.

Він ухопив мою руку, яку перед цим грубо відштовхнув.

— Коли я був малим, батьки змушували мене вчитися гри на фортепіано. Я завжди ненавидів ці заняття, тож коли зміг поїхати з дому, то забув усе, крім одного: найчарівніша мелодія у світі стає потворною, якщо інструмент розстроєний. Колись я був у Відні, відбував військову повинність. Ми мали два дні відпочинку. На листівці була зображена дівчина, і вона одразу пробудила відчуття, котре не повинен відчувати чоловік, — кохання з першого погляду. І воно виникло ще до того, як я побачив її особисто. Ця дівчина — ви. Коли ж увійшов до заповненого театру, заплативши за вхід більше, ніж заробив за цілий тиждень, то відчув, що все, що збурювало мене, — мої стосунки з батьками, із військом, із країною, з цілим світом, — раптом досягло гармонії від танцю цієї дівчини. Це була не екзотична музика чи еротизм на сцені та в партері, а сама дівчина.

Я знала, про кого він говорив, але не хотіла переривати.

— Я мав розповісти вам це раніше, але думав, що матиму ще нагоду. Сьогодні я успішний театральний імпресаріо, можливо, натхненний тим, що побачив тієї ночі у Відні, завтра ж повинен з’явитися перед капітаном, відповідальним за мою військову частину. Я кілька разів відвідував ваші шоу в Парижі. Я бачив, як, попри всі свої зусилля, Мата Харі поступалася місцем у світському житті натовпу, котрий не заслуговує на звання «танцівників» та «артистів». Я вирішив забрати вас туди, де вашу роботу оцінили б, і зробив усе заради кохання, лише кохання, навряд чи взаємного, але хіба це важливо? Має значення лише бути поряд із коханою людиною, і це було моєю метою. За день до того, як я набрався хоробрості підійти до вас у Парижі, зі мною зв’язався офіцер із посольства. Він повідомив, що ви зустрічалися з депутатом, який, за даними нашої розвідувальної служби, мав стати наступним міністром війни.

— Але ж він і раніше ним був.

— За доповідями розвідки, він повертався на ту посаду. Я кілька разів зустрічався з цим офіцером — паризькими ночами ми випивали й розважалися. Однієї такої ночі я забагато випив і годинами розказував про вас. Він знав, що я закохався, і попросив мене привезти вас сюди, бо нам скоро знадобляться ваші послуги.

— Мої послуги?

— Так, людини, котра має доступ до вузького урядового кола.

Малося на увазі «шпигунки», хоча він і не вимовив цього слова. Я ніколи в житті не робила цього.