Мертва кров: читать книгу онлайн полностью и бесплатно

— Замок? — вона розсміялася. — Що, з величезними стінами?

— …кам’яними келіями і жахливим підземеллям. У мене таке враження, що ви у мене вже бували.

— Та ні, це я Вальтера Скотта читаю, але я завжди думала, що такі замки є лише у Шотландії.

— Ні, вони є і в Росії. Хоча я боюся, що ви читали Вальтера Скотта у моїх далеко не досконалих перекладах, але в одному я вас не розчарую — замок точнісінько такий, як у його книжках.

Наташа замовкла і задивилася у вікно.

— Наташо, сподіваюся, ви дотримали слова і нікому не сказали про нашу зустріч?

— Венчеславе Івановичу, це ж і у моїх інтересах. Я чесна дівчина.

Венчеслав зиркнув на неї, і в його очах на мить спалахнули іронічно-хижі іскри.

— Ви можете мені довірити вашу честь. Обіцяю, поки я живий, ніхто не дізнається про таємницю сьогоднішньої ночі.

А Наташі вже не терпілося запитати, чи є у нього дружина, чи буде у замку ще хтось, окрім них. Вона вже уявляла собі його дворецьких, одягнених у парадні камзоли…

— Венчеславе Івановичу, я думаю, ви розумієте, як важко мені було погодитися на таку пізню зустріч з вами? Я навіть не знаю, що зі мною сталося. Я, як правило, не поводжу себе так з незнайомими чоловіками («Проговорилася! — подумала Наташа. — Якого дідька мені треба було казати „як правило“? Це ж означає, що існують винятки. Треба бути обережнішою»). Але я не шкодую. Ви якийсь такий рідний, свій…

Вона замовкла. А Венчеслав дивився уперед. Вітрове скло заносило снігом, тому треба було бути дуже уважним. Потім він повернув до неї обличчя, взяв її довгі тонкі руки у свої, ніжно стиснув.

— Я не звикла з чоловіками отак, відразу, — говорила Наташа, і голос її тремтів.

Недосвідчений чоловік міг би подумати, що вона каже правду, але Венчеслав відразу здогадався, що ця розбещена жінка збирається відкрити йому якусь свою жіночу таємницю. Так воно й сталося.

— …я хотіла сказати, — продовжувала Наташа, — що вам доведеться взяти мене силою. — Вона дуже уважно подивилася на Венчеслава.

— Ви хочете, щоб я вас зґвалтував?

— Так, хочу! Тобто інакше я вам не віддамся. Але якщо ви справжній чоловік, якщо ви прагнете мене усім серцем, то ви досягнете свого!

Венчеслав ледь посміхався.

— А може, вас ще й зв’язати?

— Так…

— Що, прив’язати до ліжка? Мотузками? За руки й за ноги? Але чому мотузками? Можна й ланцюгом до кам’яної холодної стіни, вниз головою, як у часи середньовіччя невірних дружин чи відьом у катакомбах вішала інквізиція, — іронічні слова Венчеслава трохи зачепили самолюбство Наташі.

— Ви жартуєте, — промовила вона. — Ви знущаєтеся з мене, з моїх почуттів. Ох!

— Я не жартую. Для мене важливо, щоб вам зі мною було добре…

Наташа замовкла. Вона знову дивилася у вікно автомобіля, за яким було видно лише світло фар і зустрічні сніжинки, що розбивалися об скло.

Машина зупинилася. Фари згасли. Наташа вийшла на сніг і побачила темне громаддя кріпосної стіни з бійницями. В стіні була хвіртка.

— Ми могли б з парадного входу, але тоді довелося б кликати сторожа, — пояснив Венчеслав.

— Ні-ні, я не хочу, щоб мене у вас побачив навіть сторож, — згадала Наташа свою роль чесної дівчини.

Венчеслав відчинив хвіртку, і вони увійшли до величезного двору. Наташа побачила обриси готичного замку з такими ж розмитими контурами, як на ілюстраціях у книгах Вальтера Скотта. Але вони пішли не до замку, а до кам’яного одноповерхового будинку. Здалеку почувся шум автомобіля, який від’їхав. Венчеслав зачинив двері і запалив смолоскип. Вони спускалися донизу кам’яними сходами, але Наташа нічого не помічала, крім власної тіні, яка звивалася і ламалася на стінах і, здавалося, не стільки супроводжувала її, скільки опиралася і тягла жінку назад.

Вони увійшли до кам’яної зали, і Венчеслав запалив усі смолоскипи, які були в отворах на стінах. Лише тепер Наташа відчула істинні масштаби цього зовні невеликого будинку.

— Ну як, подобається? — запитав Венчеслав.