Аутсайдери: читать книгу онлайн полностью и бесплатно

Після музичного номера конферансьє запросив поетесу прочитати щось зі своєї книжки. Та взяла мікрофон тремтячою рукою і почала виразно декламувати свою поезію. Голос у неї виявився приємним, дзвінким і соковитим. Симон навіть забув про склянку у своїй руці, вслухаючись у нього.

Вона читала, закривши очі, неначе забула про натовп навколо. Симон подумав, що попередня година нудьги була варта того, щоб почути це. Чорт забирай, це дівчисько — геній. Її рядки приємно його вразили, чого не бувало вже досить давно. Він продовжував зачаровано слухати, коли біля вуха почулося:

— Ба, який пафос… Мистецтво з калюжі набирає обертів.

Цю репліку знову видав Ляшко, тягнучи свій коктейль через соломинку. Його протеже Ганна засміялася, прикривши вуста рукою. Симон глянув навколо — або ніхто цього не чув, або всі вдавали, що не чули. Дивлячись на метра, він відчув роздратування. Слова, які той виголошував, неначе самозваний Цар Гори та істина в останній інстанції, йому зовсім не сподобались, і, проковтнувши залишок своєї горілки, Симон нахилився до нього.

— Ви щось сказали?

Ляшко повернув обличчя до нього і зміряв поглядом із голови до ніг. Тоді всміхнувся, імітуючи раптове впізнавання.

— A-а, пане Сич! Ви теж тут? Не знав, що ви досі виходите в люди…

— Я поставив вам запитання, — промовив Симон, ігноруючи останню загонисту фразу. Ганна Добренко дивилася на нього з холодною іронією цариці Савської.

— Якщо ви любите підслуховувати чужі розмови, то поясню, що ми з Ганною дискутуємо щодо віршів шановної пані Наталі, — сказав Ляшко з тим же виразним сарказмом. Він опустив погляд на порожню склянку в руці Симона. — Давайте я вас пригощу.

— Обійдуся, — відповідь пролунала занадто голосно. Дехто з цікавістю озирнувся, але він продовжував дивитися тільки на Ляшка. Посмішка повільно зійшла з обличчя сухорлявого.

— Якщо вам щось не подобається у цих віршах, то тримайте свою думку при собі, — спокійно зауважив Симон, відставляючи склянку. Він розумів, що знову починає гарячкувати, проте нічого не міг із собою вдіяти. — Не всі мають її поділяти.

— Чого це ви втручаєтеся? — нервово почала Ганна, але замовкла під його холодним поглядом.

— Я не до вас звертаюся, вельможна пані.

— Слухайте, ви, — тихо, але грізно промовив Ляшко. — Я не дозволю вам так розмовляти з жінкою! Де ваша повага?

Симон презирливо посміхнувся.

— Повага, кажете? Ви обоє стоїте тут і нахабно відпускаєте коментарі на адресу талановитої дівчини, яка вперше у житті виступає перед людьми. Де ваша повага, шановні? Навчилися б цінувати ще чийсь талант, окрім свого!

Тепер майже всі довкола звернули увагу на них, забувши про сцену, на якій Наталя продовжувала натхненно читати вірші. Звісно, видовище під назвою «Літератор напідпитку» обіцяло бути набагато цікавішим. Симон та Ляшко дивились один на одного, як розлючені березневі коти. Десь поблизу блимнув спалах фотокамери. «От іще один цвях у труну моєї кар’єри», — подумалося йому.

Поруч опинився Замбіцький. Він став між ними, примирливо піднявши долоні.

— Шановні, спокійніше. Ви ж не самі. У чому справа?

— Пан Сич продовжує сичати, — єхидно промовив Ляшко. — Здається, він сьогодні не допив.

— Закрий свою геніальну пельку, Хемінгуею, — прошипів Симон.

Натовпом пробіг збуджений гомін. Замбіцький стиснув його плечі.

— Симоне, ти забуваєшся. Припини негайно.

— Так, він перший почав! — викрикнула пані Ганна за його спиною. — Він!

— Я в нормі, Петре, — спокійно відповів Симон, і далі дивлячись над його плечем.

— Хотів тільки сказати панові Ляшку, що він у дечому неправий.

— Гадаю, тобі краще піти звідси, — дуже тихо мовив Замбіцький, підштовхуючи його до дверей.

— Без проблем. Із превеликим задоволенням.

Він уже почав розвертатися, коли Ляшко промовив:

— Не дивно, що дружина його послала.