Епік: читать книгу онлайн полностью и бесплатно

— Ми все одно можемо використати цей шанс і зачекати місяць. Але є й інший варіант, — заговорив Ерік, вирішивши, що з’явилася нагода розповісти про ідею, що довго не давала йому спокою.

— О ні, тільки не це! Я чую той самий тон у твоєму голосі, яким ти говорив про вбивство дракона, — навмисне вдав переляк Б’єрн, проте Ерік знав, що він просто жартує.

— За словами вампіра, в закопаному скарбі є якийсь предмет, що може покласти край усій грі. Правда? — подивився Ерік на Аноніма, ще одного свідка тієї моторошної розмови.

— Атож. Вампір сказав про це цілком ясно. Він справді занепокоївся.

— Але навіщо знищувати гру? — запитав BE. — Адже тепер ми багаті й могутні. — Він зареготав, раптом усвідомивши, що його запитання егоїстичне. Однак усе-таки йому годилося відповісти.

— Бо «Епік» — це не реальність. Проте кожен марнує в ньому довгі години, а реальний світ занепадає. Пора прокинутись од цієї мрії, — підвелася Інгеборг. — Ідея Еріка цілком слушна. Ми назавжди відберемо владу в ЦК та всіх комітетів.

— Мені подобається ідея покласти край грі, — погодився Анонім. — Якщо таке справді станеться. Але хто тоді керуватиме? Я? Зі своїм військом засланців? Може, зрештою, мені таки треба вирушити на Майклгард?

— Не будь таким бридким. Коли ти говориш щось подібне, мені взагалі не хочеться мати з тобою нічого спільного, — з відразою одвернулася Сігрид. Анонім лише стенув плечима.

— Ні. Ми використаємо інтерфейс, щоб виробити плани для всього світу, — плани, з якими погодиться більшість людей. Ми зможемо організувати спілкування представників різних галузей промисловості й сільського господарства; різноманітні фахівці зможуть через систему контактувати між собою. А якщо система виявиться неефективною, міста й села зможуть обирати своїх представників. Роботи буде багато, але це буде реальна робота і ми матимемо спільну мету, а не битимемося між собою, — пристрасно промовляла Інгеборг, безперечно продумавши те все заздалегідь.

— Саме цього я й прагну, — в захваті усміхнувся Ерік.

— Як на мене, це добре, — докинув Б’єрн.

— Я теж такої думки, — підняв руку Гаральд.

Потім підняла руку Сігрид, одразу за нею Анонім, лишився тільки BE.

— Звісно, чом би й ні? — лише трохи завагався він. — І, хай там як, у нас ще місяць до битви на арені. Ми змарнували б час, просто чекаючи й не шукаючи скарбу. Ну, то де він?

Ерік раптом відчув, як усі погляди звернулися до нього.

— Я теж про це думаю. Гадаю, він тут, на Півночі, — показала рукою Попеля. — У своїй голові я маю виразно намальовану карту, проте з цього місця на березі важко як слід розставити всі орієнтири.

— Намалюй її на піску. Може, я стану тут у пригоді, — звеліла Інгеборг.

Попеля схопила патичок і провела дві довгі лінії, які перетнулися, утворивши хрест. Потім зробила на них невеличкі позначки:

— Це купа каміння, десь у морі. Це біла скеля. Це так звана хижка, це пальмовий гай, це струмок, це продуховина.

— Бачу. — Інгеборг придивлялася якийсь час до позначок, а потім глянула на небо і на море. Над білим шумовинням хвиль граційно вимахувала крилами чайка. Якусь мить Ерік мав дивне відчуття, ніби це та сама чайка, яку він бачив з вікна кімнати, де вперше матеріалізувалася Попеля.

— Кав-в-в! Кав-в! — покликала Інгеборг пташку криком, що налякав їх, повітря наелектризувалося чарами. Пташка кілька разів потужно махнула крилами й пірнула поміж них, сівши без ніякого страху. Заплющивши очі й відкинувши плащ назад, Інгеборг піднесла руки вгору і проказала заклинання. Пташка одразу знялася в небо, підносячись щораз вище і вище, долаючи невидимі повітряні потоки. Ніхто й слова не мовив, боячись порушити зосередженість відьми на чайці, що кружляла над ними, ставши далекою сірою цяткою у блакитному безхмарному небі. Зрештою Інгеборг розслабилася.

— Є. Це якраз на тому мисі на північ. Ідіть за мною.

Було вже пополудні, коли гравці викопали скриню. Б’єрн, чий воїн мав майже безмежну витривалість для таких робіт, копав найглибші та найдовші траншеї, і саме він погукав їх усіх. У цілком характерному для себе стилі він не покликав друзів одразу, тільки-но натрапив на щось дерев’яне, а спершу розчистив землю навколо і переконався, що то справді скриня. Гравці витягли знахідку нагору і змахнули пісок з її віка, скриня вабила і спокушала їх своєю масивністю. Давні, але міцні дубові дошки були оббиті товстими мідними пластинами, уздовж усього тильного боку скрині тяглися грубі мідні завіси, а віко замикав дебелий висячий замок.

Хоча гроші вже не мали значення для Еріка, він однаково відчув радісне хвилювання. Його не тільки збуджувала знайдена скриня із закопаним скарбом, а й тішила думка, що він завершив пошук, доручений йому, коли Попеля була злидарем і не мала ніяких помічників, крім своєї кмітливості й краси.

— Ану погляньмо, що там, — підніс сокиру BE, щоб збити замок.

— Стривай! — зупинив його Анонім. — Дай-но я перевірю, чи немає пасток. — Чорний ельф витяг невеличкий гаманець, дістав звідти два тонкі металеві інструменти, схожі на довгі голки. Перевіривши замок і завіси скрині, він випростався: — Гаразд, думаю, тут нічого немає. — І все-таки відступив на крок чи два, коли BE знову підняв сокиру. Ерік мимоволі теж позадкував.

Од сильного удару віко відскочило, й заіскрилося тільки золото, всередині не було нічого небезпечного.

— Ану побачимо, — мовив BE, перекидаючи скриню, і золота лавина ринула на пісок, монети із дзенькотом бились одна об одну. Ерік зареготав. Два місяці тому вони поставилися б до такої знахідки з набагато більшою повагою, хукали б на кожен візантин. Серед золота були й деякі цікаві предмети, як-от пляшечки із зіллям, персні й витончена срібна урна, проте їхню увагу привернула нічим не примітна маленька скринька.

Нахилившись і розгорнувши монети, Попеля підняла скриньку, що якраз уміщалася на її долоні. Вічко було закрите тільки на просту срібну застібку. Ніщо не свідчило про незвичайність скриньки, хіба що напис Fines facere mundo навколо неї, срібні літери світилися постійно й незмигно. Ерік відкрив скриньку. Всередині на оксамитовій подушечці лежав масивний ключ.

— Це те, що нам треба, — мовила Попеля й передала скриньку BE, що стояв праворуч, скринька повільно обійшла всіх гравців, які обступили скарб, і повернулася до Еріка. — Вампір сказав, що ці слова означають «Покласти край світові».