Епік: читать книгу онлайн полностью и бесплатно

— Але це так жахливо — не повернути йому життя! Він грав цим персонажем сорок, а то й більше років. Уяви собі, що це ти, — сказав Ерік.

— Інколи, діти, мене аж розпач бере од вас. Ви просто не розумієте, з чим маєте справу. Для цих людей це не гра, а відчайдушна боротьба за владу! — похитав головою Анонім.

— Ні, ти помиляєшся. Я розумію, — палко відповів Ерік. — Але Свейн — уже не один з них. Насправді, я думаю, він може навіть підтримувати нас. Він дуже розлючений тим, як повелися з ним.

— Не роби цього, — відрубав чорний ельф. — Не дури себе. Він повернеться й не виявить ніякої вдячності своїм рятівникам. Дайте йому ще один шанс потрапити до Центрального Комітету, і він швидко стане нашим найлютішим ворогом.

— А я так не думаю, — кинувся в наступ Ерік. — Учора вночі він розповів мені все про Екзекутора, персонажа, що є в ЦК, і порадив, як перемогти його.

— Гаральде, — Анонім повернувся до лісового ельфа з ноткою відчаю в голосі. — Ти можеш переконати їх?

— Я не певен. Свейн Рудобородий, коли я знав його, дуже захоплювався грою. Завжди розпитував мене про НІПів, з якими я розмовляв. Можливо, він трохи інший. Але я довіряю думці Еріка про його характер. — Гаральд повернувся до Попелі: — Якщо ти справді вважаєш, що це розумно, то дій. Свейн, безперечно, може повідомити нам багато неоціненної інформації.

— Що ж, я не можу сказати чесно, що переконаний у його нинішній ворожості до ЦК. Просто я думаю: якби Попеля перетворилась у камінь, а хтось мав шанс повернути її до життя… це було б страшенно жорстоко.

— Ерік має слушність, — додала Інгеборг. — Тут узагалі не йдеться про його поведінку. Нехай, на лихо чи на добро, Ерік діє, як вважає за потрібне. Тут ідеться про нас і про нашу мораль. Хіба ми такі, як вони? Ні. Оце й усе.

Після слів Інгеборг Ерік набагато краще зрозумів і власні почуття.

— Достеменно так.

Б’єрн і Сігрид кивнули на знак згоди.

— Нехай буде так, — пробурчав Анонім. — Але запам’ятайте цю мить, і, сподіваюся, ми не пошкодуємо про неї.

Розділ 27

Ретельний удар

ільки ти і я? Що сталося? — запитав Годмунд, гніваючись, що йому довелося подолати все місто для зустрічі у великій залі.

— Ось! — Рагнок кинув на стіл копію редакційної статті з останнього випуску «Нового Левіафана»; вона ковзнула по столу і зупинилася коло чашки, з якої пив воду старий.

— Ну, — запитав Рагнок, пильно дивлячись на патріарха світу.

— Зрадник. Серед нас є зрадник. Якийсь член комітету розмовляв із ними. Але навіщо? Це не має сенсу. — Годмунд скривив свої вуста до грізного вишкіру. Раптом у кімнаті щось гучно хруснуло: Годмунд мимоволі здавив порцелянову чашку, яку тримав у руці, з такою люттю, що вона тріснула. Рагнок усміхнувся, задоволений цим виявом неконтрольованого гніву.

— Ми повинні змінити пароль Екзекутора, — зауважив він, намагаючись не виказати хвилювання у своєму голосі.

— Так. І повинні зробити ще багато іншого. Ситуація стає серйозною, і треба сформувати групу студентів для розслідування. — Годмунд уперся білими пальцями у свою лису голову. — Якщо вони простежать за розповсюдженням бюлетеня, ми зможемо викрити зловмисників. Адже саме тут криється їхнє найслабше місце: як розповсюдити свій листок.

— Добре, — схвально кивнув головою Рагнок, передаючи Годмундові ігровий пристрій.

— Що?

— Новий пароль.

— Тільки ти і я, еге ж? Мабуть, ти задоволений, — усміхнувся Годмунд і водночас приєднався до інтерфейсу. — А що, як новим паролем зробити слово «зрадник»?

— Чудово. — Тільки-но Годмунд одягнув навушники, Рагнок пирснув задоволеним сміхом, знаючи, що старий уже не чує його.

Коли був уведений новий пароль, Рагнок схопив стілець, на якому сидів Годмунд, шарпнувши, підняв його й пішов, заточуючись, до відчиненого раніше вікна.

Ще очманілий од ігрового інтерфейсу Годмунд не одразу втямив, що діється, навіть коли його тіло вже висіло по той бік підвіконня.

— Що ти коїш? Не будь дурним! Відпусти мене! — затинався старий, не маючи змоги врятуватись. — Будь ласка.

Тіло, крутячись, довго летіло до землі. Немов згадавши, Рагнок кинув ціпок навздогін. Потім уважно оглянув кімнату, чи не видно ніде слідів боротьби. Поправив скуйовджене волосся й сів перед терміналом, щоб відкрити свої приватні файли. Він матиме досить часу, щоб знищити всі примірники «Нового Левіафана», перше ніж зійде вниз і знайде тіло. Газета виконала своє завдання, і в ній уже немає потреби.

Екзекутор знайшов Торкела в його чаклунській вежі серед пляшечок, пергаментів і книжок у масивних палітурках. Маг Центрального Комітету полюбляв і далі збагачувати свого персонажа новими чарами й використав значну частку свого драконового багатства на розвиток здатності вивчати їх. На той час Торкел мав у особистій бібліотеці всі наймогутніші чари, але все одно як завзятий колекціонер з насолодою розв’язував загадки, що наповнювали його книгу чарів найрізноманітнішими заклинаннями.