Епік: читать книгу онлайн полностью и бесплатно

Море невпинно рухалося. Зусібіч аж до самого обрію корабель оточили якісь створіння, тож здавалося, ніби він опинився в центрі велетенського виру. Закручені потоки білого шумовиння тяглися за найрізноманітнішими морськими страховиськами, що їх коли-небудь бачив Ерік. Видніло кільканадцять оздоблених коралами карет із водяниками й русалками, в кожну був запряжений велетенський восьминіг. Навколо тих гігантських і майстерно виготовлених повозів гасали поодинокі водяники-воїни, осідлавши прудких напівриб-напівконей, і ці огирі гордо вигинали шиї. Кожен воїн тримав в одній руці блискучого тризубця, а в другій — повід свого могутнього коня.

Величезні черепахи, тісно обступивши корабель, ненастанно кружляли навколо нього. На їхніх панцерах височіли невеличкі замки з прозорих морських мушель, над лискучими бійницями гордо майоріли бірюзові прапорці.

Найбільшою поміж них була страхітлива черепаха-монстр, вежі її замку здіймалися набагато вище за корабельні щогли, а кожен помах її могутніх лап-плавців створював вири, що зі свистом збурювали воду.

На цьому велетенському морському чудовиську стояло військо золотих і срібних воїнів, а посеред них — величний бородатий чоловік, що вочевидь був їхнім володарем. Поруч із королем стояв Б’єрн і махав їм рукою, його кремезна сіра постать вирізнялася поміж мінливих зелених, синіх і перлистих тонів, що переважали навколо. Кілька русалок підпливли до корабля. Сміючись, вони напнули сітку й, запрошуючи стрибати, кивали головами.

— Звільніть їх, — похмуро пробурчав герцог Раймонд.

Коли Попелі розрізали мотузки, вона радісно вискочила на леєр і зупинилася, готова стрибнути вниз. У сітку вкинули жмут спорядження, і Ерік побачив, що воно належить Попелі.

— Ти втекла од мене цього разу, — гарчав піратський отаман, — але ми ще зустрінемося, і твій скарб стане моїм!

— Ніколи! — гордовито відповіла Попеля. Підскочивши і глузливо махнувши рукою на прощання, вона шугнула вниз. Пірнувши під воду, швидко виринула на поверхню завдяки сітці, що підтримувала її, і то не тільки її. В ногах у Попелі заплутався ще один персонаж — Гаральд! Еріків батько стрибнув у воду разом із Попелею. Аж нетямлячись од радості, Попеля міцно пригорнулася до персонажа Гаральда, поки їх швидко тягли по хвилях.

Невдовзі всіх гравців уже вели до короля морського люду, і поки вони піднімалися вкритими скойками схилами велетенської черепахи, з них стікала струмочками вода. Усміхнені русалки, вибравшись із води, змінили свою подобу і тепер ішли поруч із ними крізь лави золотих воїнів.

— Дозвольте представити Аноніма, Гаральда Золотоволосого, Попелю-розбишаку, відьму Інгеборг і цілительку Сігрид, — махнув рукою Б’єрн у бік своїх приятелів. — А це Акіріон, король морського люду.

# ЛЮБ’ЯЗНИЙ УКЛІН

— Ми вам дуже зобов’язані, — мовила, вклоняючись, Попеля.

— Дякую, Ваша Величносте, — додала Інгеборг.

— Друзі Б’єрна Морехода, ви мої найбажаніші гості.

Король був високий, його сиве хвилясте волосся змішувалось із широкою бородою, переплетеною барвистими смужками синіх і золотих ниток.

— А тепер, — говорив він далі, — коли ми визволили вас із полону, чи можемо влаштувати прийняття на вашу честь? Чи, може, є якийсь пункт, куди ви хотіли б потрапити?

— Ми хотіли б потрапити на Черепні острови, а звідти до Касинопії, — не вагаючись, відповів Ерік. Б’єрн був приголомшений і кинув здивований погляд на свого товариша.

— Я розповім тобі згодом, — тихо додав Ерік, мигцем глянувши на друга, який тільки стенув плечима.

— Дуже добре. — Король обернувся віддати накази, й невдовзі замайоріли прапорці, передаючи їх усьому війську. Повільно, раз по раз б’ючи величезними плавцями, гігантська черепаха повернула на захід. За нею посунула величезна флотилія морських створінь, лишивши позаду піратський корабель, що виглядав тепер безпорадним і жалюгідним.

— Мені треба від’єднатися, — прошепотів Б’єрн. — Я не спав цілу ніч. Дайте я трохи посплю, і нехай Інгеборг розбудить мене, коли ми допливемо до острова.

— Б’єрне, й тобі не соромно? Я хочу, щоб ти розповів нам про цей морський люд, — вигукнула Сігрид.

— Я також, — підтримав її Гаральд.

— Пізніше, пізніше. Мені справді треба перепочити.

— Отже, бувай, Б’єрне. Дякую. Добра робота.

# ОБІЙМИ

Щодо решти чотирьох персонажів, то на них чекали чи не найразючіші враження, які вони коли-небудь мали, граючи в «Епік». Черепаха прокладала собі шлях крізь хвилі, а день був просто чудовий. Угорі повівав свіженький вітерець, видніло безхмарне блакитне небо. По обидва боки од черепахи тяглися ряди водяників та русалок у колісницях або верхи на тих дивних конях, і кожне створіння вражало красою, починаючи од плавучих заплетених кіс і закінчуючи обладунками, що були інкрустовані самоцвітами й оздоблені коралами.

Попеля взяла за руку відьму Інгеборг:

— Хіба не дивовижа? Не можу начудуватися. Я почуваюся вільним.

— Авжеж, — відповіла вона. — Хто б міг подумати, що у грі є такі сцени?

# KUBOK ГОЛОВОЮ