— Хто перший?
Сенцов знизав плечима, даючи зрозуміти, що вважає питання зайвим і навіть не вартим відповіді.
— Тоді ти, може, відпочинеш? — спитав Коробов.
— Аякже! — сказав Сенцов. — Обов’язково… Та ще й як! У санаторії! На Землі…
Востаннє оглянули ангар, стоячи в отворі люка. Коробов помітив унизу, майже під самою естакадою, забутий кимось кисневий балон — один з тих, що живили скафандри, і весело всміхнувся: з досвіду знав, що варт забути що-небудь, — обов’язково поїдеш.
Потім усі зібрались на середині вхідного відсіку. Раїн увійшов останнім. Заблимали лампочки, і сталеві важелі, розпрямляючись, повільно втиснули втягнутий шматок обшивки на місце. Все зменшувалась світла шпара. Важелі, дійшовши до місця, глухо брязнули.
В коридорі зняли скафандри. Сенцов ще раз пройшовся по каютах, перевірив, чи все закріплено як слід, щоб не скоїлось чогось під час старту.
Повільно ввійшов у рубку. Рухаючись, мов у сні, розсілися на диванах. Тут усім стало по-справжньому страшно…
Сенцов зупинився біля пульта.
— То як же? Що скажеш, другий пілоте?
— Цікаво, — озвався Коробов, — який усе-таки цей новий спосіб пересування в просторі?
— Доберемося й до нього, — сказав Раїн. — Не виключено, що ми зможемо налагодити зв’язок з ними. А з часом і зустрітися.
— Так, — промовив Сенцов, — зустрінемось. У повному складі.
Він опустився в крісло перед пультом. На мить заплющив очі. Потім натиснув білу кнопку.
Низьке гудіння сповнило рубку. На пульті замиготіли різнокольорові вогники. По одному з екранів заструменіли світлі лінії. Спершу рідкі, вони поступово збиралися в усе щільніший пучок.
Поряд спалахнув другий екран. На його зеленавому тлі з’явився незрозумілий малюнок: кілька рубіново-червоних циліндрів, кожен у кількох місцях оперізували товсті спіралі кабелів.
— Ви тільки подивіться… — захоплено вигукнув Сенцов і потягся по олівець.
Зненацька блокнот, який Сенцов поклав на пульт, сплив, завис у повітрі. Всі відчули дивну легкість, від якої встигли вже відвикнути… Штучна гравітація вимкнулась, дивани повернулись так, що їхня площина стала перпендикулярною до осі корабля. Всі поквапливо вляглися, втонули в диванах. Стало легше дихати. Сенцов зрозумів, що апарати подають у рубку посилену дозу кисню!
— Ну от, — промовив Коробов. — Аж не віриться. Летимо… А настануть же часи, коли школярі будуть плутати епохи і страшенно дивуватимуться, коли вчитель скаже їм, що зореплавання почалося в двадцятому столітті, а зовсім не в десятому, як гадає учень Петров, і що Джордано Бруно згубила інквізиція, а зовсім не гравітація…
— Не забудуть! — сказав Сенцов упевнено. — Ну, по місцях!
В гудінні, що все наростало, ракета здригнулась і повільно поповзла вгору. Це були тільки перші сантиметри з тих мільйонів кілометрів шляху, які вона мала пройти, але вони в якійсь мірі були найголовніші і найтяжчі.
Розімкнулись і розсунулись стіни. Набираючи ходу, ракета проскочила шлюз. Рубку обійняла темрява, в прозорій бані промайнули ребра естакади — і, викинута могутнім магнітним полем, ракета ковзнула у простір.
— Летимо! — тріумфуюче крикнув Азаров і ледве не прикусив язика.
Кругом загриміло сильно й мелодійно, мов сама гармонія небесних сфер, про яку писали в старовину, спустилась на голови екіпажу. Дивани прогнулися, тіла налилися вагою… Це ввімкнулись двигуни, розганяючи ракету.
— Схожі на звичайні, хімічні… — крізь зуби промовив Коробов.
Сенцов не відповів. Втиснутий у крісло, він напружено дивився на екран з червоними циліндрами, ніби чогось чекав. Прискорення зростало, в очах темніло.
Сенцов подумав, що треба було лягти на диван… Але раптом гудіння обірвалось. Прискорення зникло. Всі одночасно попідводили голови. Калве сказав Раїну:
— Страшно було…
— Ще буде, — відповів Раїн. — Але, як сказав один стародавній письменник, це зовсім інша історія…