— Ось кнопки — такі ж, як у кібернетичному посту. Там старт давався білою кнопкою. Справа людини лише надіслати в машину імпульс дозволу. Далі вона веде корабель сама…
— Що ж, — сказав Коробов. — У велосипеда є педалі, в автомобіля нема. Але ніхто не відмовляється їздити на автомобілі через те, що в нього немає педалей…
— От, значить, як виходить… — промовив Сенцов. — Просто кнопка… Натиснути — і летіти…
— Летіти, — мов луна, повторив Азаров.
— Летіти, — спокійно погодився Коробов.
— Летіти, — сказав Раїн і всміхнувся.
— Летіти — так летіти, — безтурботно озвався Калве. — Тоді я піду порозкладаю речі…
— Слухайте! — раптом голосно вигукнув Азаров, пригадавши в цю мить дві такі ж привабливі пускові кнопки, які владно притягували його руку, коли оглядав він командний пункт у ходовій рубці зорельота. — Слухайте, а що, коли нам летіти прямо на ньому?..
Він змахнув руками, намагаючись пояснити свою думку.
— На чому? — перепитав Сенцов.
— Та прямо на зорельоті! Якщо наші генії розібрались, як запустити чужу ракету, то і з керуванням усім зорельотом впораються.
Товариші перезирнулись.
— Оце був би подаруночок для Землі! — захоплено сказав Коробов.
Сенцова теж заполонила смілива думка Азарова, але тільки на мить. Він одразу ж поспішив угамувати запал товаришів.
— Нічого не вийде. Вже коли вони кинули тут свій зореліт, то, видно, він зовсім несправний. І, мабуть, вийшли з ладу його двигуни, звідси й підвищена радіація, яку Азаров випустив на волю, необачно залізши в машинне відділення. Пам’ятаю, ти говорив, що там одні з дверей були навіть не зачинені?
Одразу спохмурнілий Азаров мовчки винувато кивнув.
— Отже, там серйозні пошкодження, і господарі, кваплячись, залишали корабель. А вже коли самі творці зорельота не мали надії його відремонтувати, то нам і мріяти про це смішно.
— Правильно, — підтримав його Раїн. — Ліпше, як кажуть, синиця в жмені, ніж журавель у небі.
— А така синиця, як ця ракета, теж подаруночок непоганий, — підбадьорливо додав Коробов, плескаючи Азарова по плечу.
— Гаразд, ходімо збиратися! — рішуче сказав Азаров і перший вийшов з рубки. За ним рушила решта. Сенцов лишився сам.
— Ну ось… — промовив він стиха. — Ти ж не підведеш, правда?
Ніхто не міг би почути відповіді. Але він, мабуть, почув, бо всміхнувся схвильовано й радісно.
17
— Ну що ж? — озвався Сенцов. — Так де в них сидів пілот? Тут?
Він глянув на велике крісло, що стояло перед пультом, трохи підняте на щось, схоже на п’єдестал — під ним, певно, розміщувались протиперевантажувальні пристрої.
Складання програми польоту було закінчено. Про це повідомив вогник, який спалахнув на пульті півгодини тому. Побувавши востаннє нагорі, Калве з’ясував, що машина вимкнулась. Зате за задньою стіною рубки не вмовкало ледве чутне гудіння: кібернетична машина ракети продовжувала працювати, щохвилини вносячи до програми відповідні зміни.
— Ну, — сказав Сенцов, — отже, наважились. Я певен, що ми не помилимось: “Розум не може підвести інший Розум. Ми повинні вірити Розумові, хоч би він і належав іншим істотам…”
В рубку, витираючи піт з лиця, зайшов Коробов.
— Здається, все готово… — мовив він. — Вахту в польоті будемо нести?
— Раз Правилами передбачено, — відповів Сенцов.