Гінці Нептуна: читать книгу онлайн полностью и бесплатно

— Ой, Сергію, провалишся ти на іспитах, — часто казала мати.

— Не провалюся, — обіцяв Сергій і заощаджував час за рахунок гімнастики, плавання і сну. Його життя тепер ішло за чітко виробленим розкладом: у понеділок, середу і п’ятницю вони розмовляли з Енріке тільки по-іспанському, у вівторок, четвер і суботу— по-російському. Неділя була вихідним днем, і тоді російські слова звучали упереміш з іспанськими.

Отож Сергій опановував іспанську мову не за програмою, а стихійно. І успіхи його були вражаючі. Вже восени на вечорі-зустрічі з іспанськими дітьми Сергій розповідав про радянських комсомольців. Гості добре його розуміли, а дехто навіть вирішив, що він теж іспанець, тільки давно виїхав у Росію і через те забув окремі слова.

І все це завдяки Енріке. Взагалі Енріке був кумиром Сергія і всієї родини. Про нього не просто піклувались, його любили, як рідного.

В ті дні з Іспанії надходили скупі й невтішні вісті. Відчувалося, що фашисти перемагають. Та Сергій і Енріке не хотіли вірити в це. Поразка республіканців тимчасова, гадали вони, і справжні бої — ще попереду. Хлопці чули про радянських героїв, які самовіддано билися в інтернаціональних бригадах. Сергій чекав, що настане час, коли й він із своїм другом вирушить в Іспанію, щоб у боях з ненависним ворогом відстоювати республіку. А тому наполегливо й енергійно вивчав іспанську мову.

…Бесіда майора і сержанта затягнулася. Слухаючи, майор охоче пригощав Сергія цигарками “Дюбек” і час від часу робив якісь помітки.

— Ось так я й вивчив іспанську, — закінчив розповідь Черненко. — Ну, а в сорок першому, під час війни, батька перевели на Урал, ми з мамою поїхали також, а Енріке з іспанцями евакуювали за Волгу.

— Ви з ним листуєтесь? — раптом спитав іспанською мовою чорноволосий чоловік у цивільному, який весь час мовчав, і Черненко відразу зрозумів, що перед ним іспанець. Черненко відповів, і між ними зав’язалася бесіда, що мала характер відвертою іспиту. Іспанець навіть запропонував написати невеличкий диктант і, прочитавши його, зробив висновок: черненковий словниковий запас і грамотність задовільні, а вимова просто чудова. У будь-якому іспанському місті чи селі ніхто не запідозрить в ньому іноземця.

Ще тоді, на допиті полонених іспанців, Черненко зрозумів, точніше, інтуїтивно відчув, що саме цікавило капітана і для чого він запитав його про знання іспанської мови. І коли тепер йому запропонували працювати розвідником, Черненко не здивувався, а одразу, без найменших вагань, погодився.

— Я готовий, товаришу майор, — виструнчився Черненко.

Майор розсміявся.

— Ні, любий, ви ще ні до чого не готові.

Рік у спецшколі тягнувся нестерпно довго. На фронті час минав, наче мить, а тут, у тилу, щодень — те ж саме: іспанська мова, вправи із стрільби, радіосправа… І так день у день, з місяця в місяць. Як у калейдоскопі, миготіли важливі, історичного значення події: битва на Курській дузі, визволення Орла й Бєлгорода, відступ гітлерівців по всьому фронту. Сергій Черненко прекрасно розумів, якою ціною дістаються ті перемоги, — адже він був на передовій, — і дуже соромився своєї бездіяльності. Іноді йому здавалось, що його помилково відрядили в оце невеличке містечко, де він змушений відсиджуватись у затишних аудиторіях і вивчати те, що вже, мабуть, не знадобиться в цій війні, бо відчувалося в усьому, що перемога над фашизмом недалеко. Його тягнуло на фронт. Туди, де вирішувалась доля Батьківщини.

Нарешті він написав рапорт. Йому відповіли, що війна йде не тільки в окопах, а й на фронтах невидимих, і що на цих фронтах не легше, а набагато важче. І вийшов він від полковника присоромлений, по-справжньому усвідомивши, що таке стратегія і тактика сучасної війни.

Незабаром його перевели в Москву, і сивий старий чоловік довго роз’яснював йому будову атомного ядра, здатність окремих елементів до радіоактивного розпаду. Звичайний, здавалося, добре відомий ще з шкільного підручника уран перетворився з абстрактного хімічного елемента на сировину для нової, небаченої досі зброї, здатної сіяти миттєву смерть на величезній території.

Сергій учився наполегливо і старанно, бо повинен був знати й уміти багато чого. Якась незначна деталь, штрих, дрібничка, повз які байдуже пройде звичайна людина, можуть бути дуже важливі для розвідника. А для того, щоб помітити ту дрібничку, потрібні глибокі і всебічні знання. Принаймні в таких галузях, які цікавлять контррозвідника.

І ось настав день, коли він мав вирушити на завдання. Чи був він готовий до роботи розвідника? Він був молодий, добре натренований, мав міцне здоров’я, але в нього не було звичайного життєвого досвіду, що приходить з роками і який не заміниш ні навчанням, ні тренуванням. А тому бракувало вміння миттєво оцінювати довколишні події.

…Черненко запалив сигарету і оглянувся довкола. Небо із срібним диском місяця нагадувало театральну декорацію. На палубі віддалік прогулювались поодинокі пасажири. Долинали окремі фрази.

— Що не кажіть, а земля зараз — це найнадійніше.

— Земля завжди надійна.

З протилежного боку говорили про інше:

— Не треба так хвилюватися, Карміно: війна скоро закінчиться.

“Так. Війні скоро кінець, — думав Черненко. — Це зрозуміли нарешті й союзники. А якщо фашистам усе ж таки вдасться зробити атомну бомбу? Бомба вже нічого не вирішить. А жертви, руйнування? Хтозна, скільки зла вона ще може накоїти!..”

— Вирішили подихати свіжим повітрям? — зненацька почулося за спиною.

Черненко оглянувся. Перед ним стояв недавній сусіда по столу.

— Не спиться, — відповів неохоче, аби щось сказати.

— Так. Океан, місячне сяйво… Яке дивовижне видовище.

“От нав’язався, — подумки вилаявся Черненко. — А чому?” Це просте запитання не спало йому тоді на думку, бо в голові було одне — як виконати завдання. Так шахіст, готуючи пастку суперникові, часто не помічає контргри.

— Спробую все-таки заснути, — кинув Черненко і попрямував до лабіринту коридорів.

І знову він біля радіорубки. Двері цього разу були незачинені. В маленькій каюті темно. Крок… і раптом він відчув удар по голові. Та цієї ж миті чи то інстинктивна, чи відпрацьована під час тривалих тренувань реакція примусила його ледь-ледь відхилитися вбік.