— Кляті залізяки ремонтують себе самі. Мені залишається тільки стояти й дивитись, а ще — складати звіти. Хіба це робота для людини, яка вважає себе інженером?
— Чому ви не перейдете на іншу роботу?
— Немає сенсу. Я цікавивсь, усі інші інженери роблять те саме: стежать за автоматичними процесами, в яких нічого не тямлять. Скрізь однаково; в харчовій, автомобільній, будівельній, біохімічній промисловостях. Або інженер-спостерігач, або взагалі нікого.
— Те саме стосується й космічних польотів?
— Авжеж. Вже років із п’ятдесят жоден пілот не літав у космос. Вони просто не знають, як управляти кораблем.
— Розумію. Всі космічні кораблі працюють в автоматичному режимі.
— Точно. В постійному і незмінному автоматичному режимі.
— А що, як трапиться щось непередбачене?
— Важко сказати. Кораблі не можуть мислити, вони просто зчитують закладені в них програми. Якщо корабель натрапить на незапрограмовану ситуацію, то, принаймні тимчасово, він буде паралізований. Гадаю, в них є якийсь пристрій, що вмикається за непередбаченої ситуації, але такого ніколи ще не траплялося. В кращому разі він наробить дурниць, а в гіршому не працюватиме зовсім. Я б тільки радів цьому.
— Ви й справді так думаєте?
— Будьте певні. Мені вже остогидло день при дні стояти й дивитися на ті машини. Більшість фахівців, з якими я знайомий, почувають те саме. Ми хочемо щось робити. Будь-що. Чи відомо вам, що сто років тому космічні кораблі з пілотами на борту досліджували планети інших сонячних систем?
— Так.
— Саме це потрібно нам зараз. Просуватися вперед, вивчати, досліджувати.
— Згоден з вами. Та чи не здається вам, що ви говорите небезпечні речі?
— Я розумію це Але щиро кажучи, вже не боюся. Хай відправляють мене на Омегу, якщо хочуть. Тут я не потрібен.
— Отже, ви чули про Омегу?
— Про неї знає кожен, хто пов’язаний з космічними кораблями. Крім Омеги, наші космічні кораблі нікуди не літають. Це жахливий світ. Особисто я в усьому звинувачую церкву.
— Церкву?
— Так, в усьому. Ті дурні священики без кінця торочать про Церкву Втілення Людського Духу. Цього досить, щоб людині закортіло хоча б трошечки зла…
(Громадянин Отець Бойрен, вік 51 рік, професія — священик. Опецькуватий чоловік у шафрановій рясі й білих сандалях).
— Так, сину мій. Я абат місцевого відділення Церкви Втілення Людського Духу. Наша церква — офіційний і єдиний проповідник урядової релігії. Всі люди Землі сповідають нашу релігію. Вона складається з кращих елементів давніх вірувань та культів і охоплює все на світі.
— Громадянине абат, а хіба не було суперечностей у релігіях, з яких складається ваша віра?
— Аякже, були. Але наша церква викинула геть усі суперечності. Нам потрібна була згода, а тому ми зберегли тільки барвисті деталі великих колись релігій, деталі, які легко впізнати. В нашій релігії ніколи не було схизми, бо ми приймаємо всіх. Можна вірити в що завгодно, якщо тільки воно криє в собі священний Дух Людського Втілення. Оскільки наш культ — це культ Людини, то ми визнаємо лише один дух, притаманний їй, — дух священного й божественного Добра.
— Як би ви визначили поняття «добро», громадянине абат?
— Будь ласка. Добро — це сила всередині нас, що надихає людей до єднання й взаємоповаги. Культ Добра є культом служіння самому собі, а отже, єдиною правдивою вірою. Особистість, яка обожнює себе, е ідеальною соціальною істотою: вона задоволена своїм місцем у суспільстві, хоча й не від того, щоб підвищити свій статус. Добро лагідне, бо ж є правдивим відображенням всесвітньої любові і співчуття. Добро щоразу проступає по-іншому, хоча й приходить до нас у…У вас якийсь дивний вираз обличчя, парубче.
— Даруйте, громадянине абат. Здається, я вже чув таку проповідь або дуже схожу на неї.
— Істина завжди залишається істиною, де б ви її не чули.
— Звичайно. Ще одне питання, сер. Розкажіть, будь ласка, про релігійне виховання дітей.
— Цей обов’язок покладено на роботів-сповідальників.
— Прошу?