— Я гадав, вам буде цікаво довідатися про перебіг Ловів, — мовили з-за дверей. — Громадяни вбили вже сімдесят три жертви, залишилося в живих ще вісімнадцять. Це набагато краще, ніж торік.
— Так, — погодився Баррент.
— Цього року процент тих, хто переховувався в каналізації, вищий. Кілька хотіли обдурити мисливців, залишившись удома.
Ми продовжуємо обстеження решти звичайних схованок.
— Чудово, — мовив Баррент.
— Ніхто поки що не спробував прорватися. Дивно, що польованим це рідко спадає на гадку. Що ж, у такому разі ми можемо не використовувати машини.
Баррент погано зрозумів, про що йшла мова. Який прорив? Куди? Для чого використовувати машини?
— Ми вже відбираємо кандидатів для участі в Іграх. Я хотів би погодити з вами список.
— Я цілком покладаюся на вас.
— Слухаю, сер.
За мить Баррент почув, як коридором віддаляються кроки. Він вирішив, що у відвідувача виникла підозра. Розмова тривала занадто довго, треба було урвати її раніше. Може, слід перейти до іншого кабінету?
Та він не встиг нічого зробити, бо в двері загрюкали і грубий голос промовив:
— Пошуковий Комітет Громадян. Просимо відчинити двері. Ми маємо всі підстави гадати, що в кімнаті ховається переслідуваний.
— Дурниці, — відповів Баррент. — Ви не можете ввійти. Це урядова установа.
— Можемо, — наполягав грубий голос. — Для Громадянина в День Ловів немає зачинених дверей. То що, відчиняєте?
Баррент уже підійшов до вікна. Відчиняючи його, він почув, як Мисливці почали висаджувати двері. Щоб трохи охолодити їхній запал Баррент двічі вистрілив через закриті двері, а тоді виліз на дах.
Баррент одразу збагнув, що дахи Тетрагіда є чудовою схованкою для переслідуваного, і тому там шукатимуть насамперед. Він опинився в лабіринті сполучених дахів, коминів і башточок, які, здавалося, навмисне побудували для того, щоб укрити втікача; але переслідувачі вже були там. Вони заулюлюкали, помітивши його.
Баррент кинувся навтьоки. Мисливці — навздогін, дехто намагавсь обійти його з боків. Він перестрибнув триметрову ущелину між будинками, утримав рівновагу на крутому схилі даху й подерся нагору.
Страх наддав йому швидкості. Мисливці відставали. Якби він ще десять хвилин міг витримати такий темп, то мав би змогу спуститися з дахів і пошукати ліпшого сховку.
Ще один розрив між дахами. Баррент стрибнув не вагаючись. Він приземлився вдало, але його права нога пробила черепицю і загрузла по пах. Баррент спробував витягти ногу, але не міг як слід упертися на крутому схилі.
— Ось він!
Баррент розкидав черепицю обома руками. Ще трохи — і Мисливці наблизяться на відстань пострілу з променевика. Доки він звільнить ногу, то буде для них чудовою мішенню.
Він зробив уже досить великий отвір, коли на сусідньому будинку з’явилися переслідувачі. Баррент вивільнив ногу, а тоді, не бачачи іншого виходу, стрибнув у діру.
Він падав цілу секунду і приземлився ногами на стіл, який розвалився під ним. Баррент підвівся: він був у вітальні, що належала представникові класу Гаджі. За три метри від нього в кріслі-гойдалці сиділа літня жінка. Від страху в неї відвисла щелепа; механічно вона й далі гойдалася.
Баррент почув, як по даху ходили Мисливці. Bін вийшов з дому чорним ходом, продерся крізь вірьовки для білизни і переліз через невисоку огорожу. Хтось вистрілив у нього з вікна третього поверху. Піднявши погляд, Баррент побачив хлопчика, який цілився в нього з важкої променевої зброї. Мабуть, батько заборонив йому полювати на вулицях.
Баррент вибіг на вулицю й кинувся до найближчого провулку. Той здався йому знайомим. Він збагнув, що опинився в Кварталі Мутантів, неподалік від будинку Міли.
За спиною чулися вигуки Мисливців. Баррент добіг до Мілиних дверей і виявив, що вони не замкнені.
Усі були на місці — одноокий чоловік, стара лиса жінка і Міла. Вони не здивувалися, побачивши його.
— Отже, вас обрали для Лотереї, — мовив старий. — Цього треба було чекати.
— Міла бачила це у воді? — спитав Баррент.