— Так. Я розповів твоїй дівчині про тебе, тож, може, її друзі щось зроблять. А я особисто сподіваюсь на помилування.
— Невже?
— Не виключено. Краще вже мати хоч якусь надію.
— У чому полягають Ігри?
— Там є все: двобої між людьми, боротьба з різноманітними зразками омезької флори та фауни, дуелі на променевиках і теплових пістолетах. Казали, що все це запозичили зі стародавнього земного свята.
— А як хтось виживе, то опиниться поза законом,
— Правильно.
— А що це означає?
— Не знаю. І, мабуть, ніхто до ладу не знає. Я лише довідався, що тих, хто вижив, забирає Найчорніший. Вважають, що це неприємно.
— Це зрозуміло, взагалі на Омезі дуже мало приємного.
— Омега — зовсім не таке погане місце. Просто в тебе немає відповідного духу…
Його урвав прихід загону охоронців. Настав час виходити на Арену.
— Помилування не буде, — мовив Баррент.
— Що ж, така вже доля, — відгукнувся Джо.
Вони крокували, щільно оточені охороною. Перед залізними дверима, що вели на Арену, їх вишикували. Перед тим, як начальник охорони відімкнув двері, з бічного коридора, розмахуючи папірцем, вихопився ошатний товстун.
— Що це? — спитав начальник охорони.
— Розпорядження про звільнення під заставу, — мовив товстун, подаючи папірець начальникові. — На звороті — наказ про припинення переслідування. А ось свідоцтво про банкрутство, ось довідка про позику під особисте майно в’язня, ось розпорядження про звільнення арештованого з-під варти і рішення про арешт його заробітку.
Начальник зсунув на потилицю каску й пошкріб вузьке чоло.
— Ніколи не розумів законників. Що все це означає?
— Його звільнено, — мовив товстун, показуючи на Джо.
Начальник узяв папери, спантеличено подивився на них і передав своєму помічникові.
— Добре. Забирайте його. Так, часи змінилися — раніше ніщо не могло спинити узвичаєну процедуру Ігор.
Переможно усміхаючись, Джо пройшов між охоронцями й приєднався до гладкого законника.
— У вас немає документів на Вілла Баррента? — спитав Джо.
— Жодного. Його справу розглядають інші. Боюся, до завершення Ігор нічого зробити не можна.
— Але до того часу я вже помру, — мовив Баррент.
— Можу вас запевнити, що це не завадить оформленню справи, — гордо проказав товстун. — Мертвий чи живий, ви збережете всі свої права.
— Гаразд, рушаймо, — урвав їхню розмову начальник охорони.
— Щасти тобі, — попрощався Джо. А потім вервечка в’язнів пройшла через залізні двері й опинилася на яскраво освітленій Арені.
Баррент вийшов переможцем у рукопашному двобої — четверта частина в’язнів загинула. Після цього озброєні мечами люди змагались із смертоносними омезькими тваринами. Вони билися проти зубастих потвор, що водилися в пустелі на південь від Тетрагіда. Перемога в цій битві коштувала життя п’ятнадцятьом в’язням. На Баррента нападала чорна летюча рептилія з західних гір. Якусь хвилину він ледве боронився від цієї потвори з отруйними зубами. Але скоро знайшов порятунок: замість марно штрикати мечем у тверду шкіру рептилії, Баррент став обрубувати її хвостові пера. Втративши хвоста, рептилія не втримала рівноваги і врізалась у високий мур, що обгороджував Арену. Після цього Баррент досить легко прикінчив її, простромивши єдине велетенське око. Глядачі на трибунах голосно вітали його успіх.