Він оглянув мене голого.
— Немає вже таких чоловіків, — буркнув він собі під ніс. Вислухав серце, прикладаючи до грудей холодний стетоскоп. «І через тисячі років буде так само», — подумав я з задоволенням. Він зміряв ріст, а потім наказав лягти. Уважно оглянув шрам під правою ключицею, проте нічого не сказав. Оглядав мене майже годину.
Рефлекси, місткість легенів, електрокардіограма — все. Коли я одягся, він сів за невеликий чорний письмовий стіл. Шухляда зарипіла, коли він висував її, чогось шукаючи. Після усіх тих меблів, що рухалися в присутності людини, цей старий письмовий стіл надзвичайно мені сподобався.
— Скільки вам років?
Я пояснив.
— У вас організм чоловіка тридцяти з лишком років, — сказав він, — Ви гібернували?
— Так.
— Довго?
— Рік.
— Чому?
— Ми поверталися з прискореною швидкістю. Треба було лягати у воду. Амортизація, розумієте, лікарю, ну й оскільки важко лежати рік у воді і вести спостереження…
— Звичайно. Я подумав, що ви довше гібернували. Цей рік ви можете спокійно відкинути. Не сорок років, а лише тридцять дев’ять.
— А… те?
— Це нічого, Брег. Скільки ви мали?
— Прискорення? Два «g».
— Ну от. Ви подумали, що ви знову почали рости, так? Ні. Це просто міжхребцеві диски. Ви знаєте, що це таке?
— Знаю, такі хрящики в хребті…
— Саме це. Тепер, коли ви вже вийшли з-під того тиску, вони розпружнюються. Який у вас ріст?
— Коли відлітав, було сто дев’яносто сім.
— А потім?
— Не знаю. Не міряв, якось не до того було.
— Зараз ви маєте два метри і два сантиметри.
— Весела історія, — сказав я, — і довго ще так?
— Ні. Мабуть, це вже все… Як ви себе почуваєте?
— Добре.
— Усе здається вам надто легким, га?
— Дедалі менше. В Адапті, на Місяці, мені давали вживати спеціальні таблетки для зменшення напруги м’язів.
— Дегравітували вас?
— Так. Протягом перших трьох днів. Казали, що цього мало після стількох років, але, з другого боку, не хотіли нас там замикати після того всього іще надовше…
— Ну а як самопочуття?