— Радіопередавач, — пояснив Головний Нашіптувач. — Його Бездоганність керує дроботами по радіо. Зараз Володар натисне кнопку… О, вже натис! Тепер дивіться!
У далекому кінці галявини здійнялася курява. З лісу повалили дроботи. Спочатку вони рухалися безладно, потім, як по команді, зімкнулися в одну колону.
— Як марширують! Як марширують!!! — захоплено прошепотів Грауен.
Дроботи справді марширували чудово. Вони дружно підіймали ноги на одну й ту ж висоту — ні міліметра вище, ні міліметра нижче. Позаду колони їхала платформа з великим чорним роялем, за нею — діжка на колесах з гумовим шлангом і написом «Вогненебезпечно», а в самому хвості двоє дроботів котили зелену довгоствольну гармату. Порівнявшись із трибуною, дроботи тричі змахнули руками-молотами. Тракатан нагородив їх легким кивком. Кілька секунд сірі механізми стояли нерухомо і раптом, ламаючи стрій, кинулися до рояля. Натискаючи одне на одного і штовхаючись, вони вискакували на платформу й шаліло трощили поліровані боки інструмента. Ось чавунні молоти вдарили по клавіатурі, і рояль протяжно заридав. Невірко відчув себе так, ніби на його очах убивали щось живе. Він стиснув кулаки, але, помітивши допитливий погляд Грауена, став потирати руки, немовби вони йому затерпли.
Коли рояль перетворився на купу трісок, дроботи підкотили діжку з пальним. Тріски щедро полили із шланга, викресали сталевими руками іскру, і на платформі спалахнуло веселе багаття, від якого зловтішно заблищали Тракатанові очиці й порожевіли воскові щоки Грауена.
— Для генеральної репетиції зовсім непогано! — похвалив дроботів Головний Нашіптувач.
А ті мерщій зібрали попіл, зарядили ним гармату, націлили жерло у синє небо і вистрілили. Враз стало похмуро, і тільки згодом Грауенові чоботи знову засяяли на сонці. Тракатан дав знак носіям. Дроботи, ритмічно помахуючи молотами, зникли в лісі.
Обід у Володаря
Після параду Грауен запросив Невірка на обід. Це було дуже доречно, бо кібертонець з учорашнього дня нічого не їв і вже потерпав, щоб голосне вурчання в животі не накликало на нього біди. Та коли він увійшов слідом за Грауеном у їдальню, апетит у нього пропав. На чолі столу, накритого на три персони, сидів сам Тракатан.
— Сідайте! — дозволив доктор тьма-пітьматичних наук. Він говорив нормальним, гучним голосом!
Невірко сів і розгублено озирнувся. Стіни кімнати були оббиті шкірою. Він розстелив на колінах накрохмалену серветку і побачив вишитий напис: «Шануй Параграф Перший».
Тракатан, плямкаючи, сьорбав великою срібною ложкою бульйон. Грауен і Невірко одержали замість ложок соломинки. Обережно, намагаючись не булькнути, вони смоктали крізь них прісну рідину. Сіль просити було ризиковано: очевидно, Володар її не любив.
На друге служники подали рибу. Тракатан смачно спльовував дрібні кістки на спеціальну тацю. Грауен і Невірко вважали, що краще їх ковтати.
— Риба… — несподівано вимовив Тракатан. — В неї багато чому можна повчитися. Як ви вважаєте, Грауен?
— Без сумніву, Ваша Бездоганність, — прошепотів, сяючи, Грауен. — Це одне з найдисциплінованіших створінь.
— До речі, про дисципліну. Коли ви відправите під прес цього Сім-дріб-Сім?
— Завтра перед виступом, Ваша Бездоганність. Мені здається, що це свіже враження підвищить бойовий дух усіх інших.
«Чи не мені, бува, вони присвоїли цей номер?» — тоскно подумав Невірко, але після всього пережитого в нього забракло сили злякатися.
З'ївши компот, Володар витер губи і вийшов. За весь обід він лише двічі глипнув на гостя, та й то мигцем. Невірко подумав, що це на краще, проте в глибині душі йому було трохи образливо. Звичайно, Тракатан груба немузична натура, та все ж з людиною, що здійснила безприкладний стрибок з дирижабля, він міг би повестися уважніше.
— Ходімте зі мною, я покажу вам вашу кімнату, — запропонував Грауен. — Завтра треба рано встати, і тому я настійно рекомендую вам вкладатися.
Голодний Невірко поплентався за Грауеном. Так скупо й погано, як у цьому домі, його ще ніде не годували. Мабуть, у Тракатана дієта. А може, він просто заощаджує на їжі? «Так чи не так, — розміркував кібертонець, — треба якнайшвидше поринути в рятівний сон». На щастя, в маленькій кімнатці для нього вже було приготовлено постіль. Біля ліжка, на телефонному столику, стояла кругла картонна коробка. Вона явно чекала нового пожильця.
— Вгадайте, що це? — загадково прошепотів Грауен.
— Торт? — з надією спитав Невірко, ковтаючи слину.
— Тьху, — поморщився Головний Нашіптувач і дістав із картонки великий чорний кашкет з гербом Тракатана.
— Його Бездоганність, — урочисто проголосив він, — призначає вас Головним Тишком Кібертонії!
Невірко плюхнувся в крісло.
— Ч-чим я заслужив? — спитав він, затинаючись.
— Така воля Володаря, — суворо відповів Грауен. — Зверніть увагу на цей чудовий кашкет. Його носять лише дуже довірені особи. Це наша почесна форма. А тепер я вам відкрию велику таємницю: якщо цей кашкет повернути на голові зліва направо і назад, перед вами відчиняться в цьому будинку будь-які автоматичні двері. Запам'ятовуйте гарненько: зліва направо і назад!
«Хоча б не забути, — напружив свою пам'ять Невірко. — Справа наліво і назад»…
— Чи є у вас до мене запитання? — поцікавився Головний Нашіптувач.