— Так точно!
— Що робив суб'єкт у мить затримання?
— Порушував Параграф Перший!
— Скинути з нього лантух!
За великим письмовим столом сидів, скрививши безбарвні губи, Грауен. Перед ним лежали високий чорний кашкет і пістоль. На кашкеті тьмяно поблискував герб — гадюка, що обвивалась навколо Місяця.
— О, яка зустріч! — здивовано прошепотів Грауен. — Як це у вас говорилося: старий друг кращий за нового друга. Ви добре встигли: завтра ми вирушаємо на Кібертонію… Але як ви сюди потрапили і чому галасували на цій жахливій штуковині? — колишній власник балагана обридливо показав на волинку.
— Я став жертвою кібертонського терору, — трагічно прошепотів Невірко.
— Бром і валеріанка, це дуже цікаво! Сідайте, будь ласка, на стілець! То як же воно було?
— Як було? — сумно перепитав Невірко. — Погано мені було. Пам'ятаєте ту ніч, коли ви люб'язно підвезли мене в автомобілі? Наступного ранку мене схопили головорізи професора Сурдинки. Мене звинуватили в зрадництві. Суд засудив мене до найвищої міри покарання — все життя переглядати науково-популярний фільм про вирощування кроликів. Мені показували цей фільм з ранку й до вечора з перервами на сон і їжу. Скоро я знав усіх кроликів, як то кажуть, в обличчя. Через тиждень мені здалося, що я божеволію. Якось я скористався з того, що варта від нудьги заснула, і втік. На вулиці, на щастя, було темно. Пробираючись пустищем, я побачив там дирижабль. Кібертонці мають звичку кататися на ньому у свята. Я заліз у кабіну, запустив двигуна і злетів. Через хвилину піді мною було море. Найстрашніше почалося пізніше, коли я переконався, що пального вистачить ненадовго. До того ж дирижабль чомусь перестав мене слухатися. Раптом я помітив унизу якийсь острів. Роздумувати було ніколи. З волинкою в руках я ступив за борт і приземлився завдяки їй, немов на парашуті. Я гадав, що острів безлюдний, і дозволив собі за старою звичкою дещо зіграти. Та невдовзі прийшли дроботи і принесли радісну звістку, що я потрапив у володіння глибокошанованого мною доктора Тракатана. Все інше, пане Грауен, вам відоме.
Головний Нашіптувач підвівся з-за столу і запропонував Невіркові пройти до сусідньої кімнати. На чорній стіні горів електричний транспарант:
Цс-с-с-с! (Тракатан)
— Ви зачекаєте мене тут, — сказав пошепки Грауен. — Я йду до Його Бездоганності.
І несподівано гаркнув з натхненням:
— Хай панує на шляхах Володаря безгоміння!
Невірко розгублено глянув на нього:
— Даруйте, мені здавалося…
— Такі речі не забороняється вимовляти вголос, — суворо прошепотів Грауен. — Навпаки, рекомендується.
Зоставшись на самоті, Невірко намацав у кишені коробку сірників. Кажуть, у їхніх коричневих головках міститься отрута. Ну, що ж, коли так звелить доля, він помре, як справжній мужчина. Від цієї думки йому трохи полегшало.
Міряючи кімнату нервовими кроками, Невірко наткнувся на клітку з папугою. Якийсь час він і птаха уважно розглядали одне одного. «Дай відповідь, створіння мудре, чи ранок бачити мені?» — з слізьми в очах подумав Невірко.
— Попка дур-рний! — прошепотів папуга.
Парад дріботів
Невеселі роздуми невдахи-розвідника урвав Грауен. Головний Нашіптувач мав дуже урочистий вигляд.
— Я щойно Звідти, — поважно мовив він. — Ви одержали найтихше запрошення на військовий парад. Я бачу, що у вас нема пристойного костюма, та це дарма. Головне, щоб ваші груди були переповнені високими почуттями.
Вони спустилися каучуковими сходами і вийшли на повітря. Тракатанів будинок стояв у лісі, посеред великої витолоченої галявини, і був точнісінькою копією особняка в Кібертонії біля підніжжя гори Екстремум. Перед будинком височіла триступінчаста трибуна. Її середній ступінь був вищий правого, а правий вищий від лівого. Грауен, а за ним Невірко зайняли місця праворуч. В лакованих чоботях Головного Нашіптувача відбивалося тисяча сонць.
— Послухайте, яка ідеальна тиша, — блаженно заплющив очі Грауен. — Це перший у світі ліс, де немає птахів. На жаль, іноді буває вітер і шумлять дерева. Але Його Бездоганність, скажу вам це по секрету, розробив чудовий проект. Ліс, у якому немає дерев! Ви уявляєте, бром і валеріанка, як це буде чудесно?!
Невірко не встиг висловити свого захвату. На порозі будинку з'явився червонопикий служник і на повну силу своїх бичачих легенів проголосив:
— Його Логічна Бездоганність, Найтихіший Володар Кібертонії, а в Майбутньому і Всього Світу, Доктор тьма-пітьматичних наук Професор Тракатан!
Грауен скочив і вп'явся очима в двері. Невірко наслідував його приклад. За кілька хвилин Червонопикий з'явився знову. Разом із Товстуном, своїм напарником, вони несли важкі ноші. На них стояв прозорий ковпак, а під ним сиділо щось величезне і бридке. «Батеньку!» — ахнув подумки Невірко. Такого він не бачив навіть у зоопарку. Ніс завбільшки як слонячий хобот, витягнуте до пояса підборіддя, а рот схожий на пащу акули…
— Зверніть увагу, — шепнув Грауен, — ковпак виготовлено з побільшувального скла. Володар не любить показуватися масам у натуральних розмірах.
Червонопикий і Товстун, багряніючи з натуги, втягли носилки на головне підвищення трибуни, а самі поспішили на її нижнє крило і завмерли там по стойці «струнко». Тракатан, не поспішаючи, запустив руку в бездонну кишеню і витяг звідти металевий ящик.