— Я завжди казав, що Тракатан лжевчений, — здобувся нарешті професор Сурдинка, витираючи сльози. — Колего Невіртомущочуєш, у мене в портфелі має бути паяльник. Ви не знаєте, де його тут можна ввімкнути?
Сталеві ладусі
Доктор тьма-пітьматичних наук прокинувся в чудовому настрої. Ранок був вогкий і похмурий, над островом пливли мишачого кольору хмари.
Тракатан одягся у все чорне і взяв зі столика радіопередавач. Металева коробочка здалася йому теплою.
— Диво, — мовив Тракатан і натиснув кілька кнопок. Не минуло й хвилини, як під вікнами вишикувалися готові до походу дроботи. Вони тричі відсалютували молотами, і в кімнаті тричі стало темно.
На столі заблимав телефон. Тракатан насупився: Головний Нашіптувач уперше насмілився турбувати його до сніданку.
— Ваша Логічна Бездоганність, — боязко прошепотіла трубка, — суб'єкт і його штуковина кудись зникли!
— Ви п'яні чи хворі? — холодно спитав Тракатан. — Ви розумієте, що говорите?
— Ваша Логічна Бездоганність! — вискнув Грауен. — Товстун, Червонопикий і персонально я обшукали в цьому домі кожен закапелок. Як це ви учора логічно довели, втекти суб'єктові було зовсім неможливо, але дурний суб'єкт не мап ніякої логіки, і тому втік!
— Далеко не втече! — зловісно примружився Тракатан. — Приготуйте йому, Грауене, гарну зустріч!..
Він кинув трубку і різко заклацав кнопками передавача. Зараз дроботи прочешуть ліс, обнишпорять гори, добудуть суб'єкта з-під землі! Через якихось сімнадцять хвилин операцію буде закінчено. За цей час він устигне випити свою вранішню каву.
Тракатан відчинив дверцята стінної шафочки, і звідти висунулося шість нікельованих суглобистих рук. Одна поставила на стіл блюдце й булочку, друга — порцелянову чашку з гербом, третя налила каву, четверта — молоко, п'ята — насипала цукор, а шоста — віддала честь. Доктор тьма-пітьматичних наук неквапливо поснідав і підсів до вікна. Приємно буде подивитися, як дроботи тягнуть цього жалюгідного недотепу. Він глянув на галявину і протер очі: сталева колона стояла на місці.
Тракатан схопив передавача. Працює! Він знову скомандував погоню. Дроботи навіть не поворухнулися.
— Кар-рамболіна! — вилаявся Тракатан і широкими кроками подався надвір. Служники, що чекали в коридорі, ледве не впустили ковпак: володар промчав мимо, не звернувши на них ніякої уваги. На сходах наштовхнувся на Грауена: той ще здалеку схилився в догідливому поклоні, притискаючи руки до серця.
— Бігом! — наказав Тракатан, і Головний Нашіптувач незграбним клусом кинувся за ним на галяву.
Доктор тьма-пітьматичних наук двічі пройшовся перед строєм. Дроботи слухняно повертали слідом за ним свої циліндричні голови. Важко було повірити, що це вони двічі не виконали радіонаказу.
— Спробуємо інакше, — пробурмотів Тракатан і проклацав на передавачі команду «Розійдись!». Колона здригнулася. Пустуючи й підскакуючи, дроботи побігли геть. «Шикуйсь!» — енергійно скомандували Тракатанові пальці, але автомати й не думали шикуватися. Вони повсідалися серед галяви кружка, і кожен легенько, а потім усе сильніше став ударяти долонею об долоню сусіди. Водночас із металевих горлянок виривалися якісь незрозумілі вигуки; все голосніші й голосніші, вони зливалися в єдиний хор, і ось уже над галявою, стрясаючи дошки трибуни, полинув могутній спів: «Ладусі, ладусі!»
В маленьких Тракатанових очицях спалахнули високовольтні розряди.
— Що ви дивитесь?! — крикнув він до білого, мов крейда, Грауена.
Головний Нашіптувач махнув рукою служникам, і ті, відстібаючи гумові кийки, кинулися до дроботів. Вони метушилися навколо співунів, лупцюючи їх кийками, але захоплені автомати нічого не помічали, а можливо, просто не хотіли псувати собі настрою через дрібниці.
Коли Товстун і Червонопикий добряче втомилися, дроботи посунулися і без злості, але вимогливо посадовили їх до гурту. Помітивши, що нові товариші почувають себе зле, дроботи підбадьорливо поплескали їх по спинах і від цього дружнього жесту обидва завели на повен голос: «Ладоньки! Ой, ладусі!»
Тракатан пожбурив передавача на землю, потоптав його ногами.
— Зрада! — вигукнув він і побіг до кинутої гармати. Довгий зелений ствол повільно опустився в той бік, де сиділи дроботи.
— Будь ласка, Ваша Бездоганність! — прошепотів Грауен, подаючи найважчий снаряд. Тракатан смикнув за шнур, гармата здригнулася, і з чорного жерла попливли величезні мильні бульбашки. Червоні, зелені, голубі, вони повільно линули в небо, а назустріч їм, розганяючи хмари, вилізло не по-зимовому веселе руде сонце. А дроботи плескали в долоні і співали, гуркіт стояв, як у велетенській кузні, і лише тужливі звуки волинки змусили всіх замовкнути.
— Здавайтесь, Тракатане, опиратися марно! — почувся з-за дерев голос Сурдинки.
— Навіщо даремно проливати кров?! — підхопив у іншому кінці галявини Невіртомущочуєш.
— Ви оточені! — гукнула Айя.
— Даємо вам дві хвилини на роздуми! — замкнув кільце Тирляль.
Тракатан після пострілу з гармати втратив мову, але тут заговорив знову.
— Мій хоробрий Грауене, — сказав він, — у бухті стоїть баржа. Вдвох ми до неї пробитися не зможемо: один із нас повинен прикривати відступ. Грауене, для таких людей, як ми з вами, інтереси науки над усе. До моря піде той, хто цінніший для науки. Ви мене зрозуміли, Грауене?