Російський сюжет: читать книгу онлайн полностью и бесплатно

Фразу ми не в Гарварді він чув на початку своїх стосунків з Дунею мало не тричі на добу. Якщо йому вже аж так хотілося розвивати саме українську гілку славістики, йому треба було заводити особисті контакти в Гарварді! Але ж і тут, у цьому університеті посеред прерії, де осінніми ночами блукають вогники минулого та блимають, як очі містичних койотів, для нього також відкриваються непогані можливості, казала Дуня, розчісуючи своє бурхливе руде волосся, яке дісталося їй чи то від ірландської мами, чи то від єврейського тата з родини вихідців з Білорусі.

Дуня не говорить українською, тож знову сталося те, чого вона боялася, і чому, власне, намагалася встановити спільну мову пікніка. Вона знову не зовсім правильно зрозуміла те, про що говорили Євген і Лада, і й невгаразд підтвердила: так, вона робила доповідь у Гарварді про страдницькі інтимні стосунки Катерини Іванівни зі старим Мармеладовим, які їй відкрилися після енного прочитання великого роману великого російського письменника.

— Уявіть собі, Клаво, вони схвалили мій епроуч! — зелені очі Дуні засяяли, коли вона, професор провінційного університету, та ще й з Мідвесту, заговорила про свій успіх у Гарварді.

Під час інтелектуальної бесіди Лади, Дуні та Євгена Тьєрі некоректно нудився.

— Мадам Гурман, — сказав він з наголосом на останній склад. — Чи не час уже їхати на вечерю?

— О, ще тільки п’ята, — відповіла французькою Дуня. — А який француз вечеряє о п’ятій?

Тож Тьєрі підвівся, витяг із-за столу Мирослава й розпочав із ним уявну бійку. Хлопець після кількох ударів повалив вітчима на землю й переможно сів на нього, а Тьєрі одразу ж прикинувся мертвим. А Євген чомусь згадав, що коли він десь у такий спосіб вовтузився зі своїм батьком, нині небіжчиком, під час сімейних пікнічків у Пущі-Водиці під Києвом, мати завжди кричала на них, мовляв, чи вони здуріли, бо ж наїлися донесхочу, їжа попре назад. А Лада не звертає уваги на екзерсиси Тьєрі та Мирослава. А ще рідний батько хлопця відзначив, що в нього з сином давно вже втрачено той фізичний контакт, коли хлопець і дорослий чоловік із задоволенням штовхаються й борюкаються, й товчуть одне одного. А точніше, такого контакту в них із Мирославом ніколи й не було.

Втім, хоча він і не борюкається з Мирославом, як Тьєрі, але спілкується з сином рідною мовою, чим справджує свій батьківський обов’язок навіть через океан. Тим паче, як розповідав Мирослав, бабуся Ніна повністю деукраїнізувалася, перейшла на російську, мовляв, небіжчик Небувайко задовбав її своєю українською. Коли Євген жив у їхньому домі на Пушкінській, теща не видавалася «задовбаною», навпаки, в родинному колі сама потроху довбала свого високопосадового мужа. На спосіб спілкування сина з бабою Ніною Євген впливу не мав. Тож принаймні вчив Мирослава не переходити на російську з мачухою, мовляв, вона і так майже досконало володіє російською, а син англійською ще ні. Отже, Мирослав, як і Євген, спілкується з Дунею лише англійською.

А от Лада таки заговорила з його нинішньою російською. Вона нібито захоплюється глибиною її досліджень, одначе насправді глузує з натхненної русистки, ставить їй знущальні питання, на які Дуня відповідає всерйоз.

— А як ви оцінюєте, Дуню, статеве життя Іллі Обломова?

— Я можу оцінювати його так, що воно було! Про це я також робила доповідь, — загорілися очі Дуні Гурман.

— І також у Гарварді?

— Ні, то було в Прінстоні, теж дуже поважний університет!

— Тож ви, я бачу, копаєте дуже глибоко!

— Так! Sexuality визначає дуже багато! Мало не все! Old Russians знали це задовго до Фройда! Але про це не можна говорити порнографічно! Бо тоді не буде глибини, навпаки, сама площинність! Російські класики це розуміли не гірше за французьких! А то й краще!

— А що ви могли би сказати, Дуню, про стосунки панночки й Хоми Брута?

— О, то ваші українські краї! Там усе трошки не так! Тут мені таки знадобиться допомога Євгенія.

— Отже, під Гоголя фінансування дають не лише в Гарварді? — вміло зімітувала жваве зацікавлення Лада.

— Ти й досі не працюєш? — перебиває він Ладу, бо йому набридли Ладині наїзди на простодушну Дуню. Чомусь усі вважають за потрібне кепкувати з його дружини, — і Лада, і Тьєрі, і Мирослав.

— Краще називай мене Травень, — сказав хлопець мачусі, коли та скоротила Майрос до Май, і Дуня знову не второпала, в чому полягає міжмовна гра слів. Хоча й знала напам’ять п’єсу Гоголя «Ревізор».

А Лада не працює! Не працює! Сидить удома! Вона маленька господиня великого будинку, і не більше! Вона завжди мріяла вийти заміж за француза, тому й не хотіла Мирослава, але зовсім не прагла тільки тим і клопотатися, що підбирати штори під шпалери! Хотіла викладати в університеті! Хотіла вивчити провансальську мову, якої ніхто не знає у Провансі! Всі її однокурсниці з факультету французької філології, які повиходили заміж за французів, давно розлучилися зі своїми. І повитягали з України до Франції своїх попередніх. Звичайно, якщо ті вивчили французьку мову. А в мене все ось так сталося! Так-так, увесь фемінізм моєї молодості пішов у таку саму дупу, як і твоя любов до України!

— Як наша любов…

2. Найкращі роки життя…

Визнати ті кілька років його життя на зламі вісімдесятих і дев’яностих найкращими роками життя означало би погодитися з тим, що нічого кращого в його житті більше не буде. А цього не хотілось.

Коли ж його життя почало втрачати риси справжності? Тоді, коли він утратив Ладу? Чи тоді, коли втратив Україну? А втім, чи втратив? У сучасному глобалізованому світі вітчизни не втрачають. Її інтегрують у всесвітню глобальність. Іноді він зустрічав на міжнародних конгресах своїх давніх знайомих. Деякі з них приїздили з доповідями від України, деякі вже давно числилися за іншими державами.

А поки там що, роки летіли, як навіжені. Кажуть, емігрувати — це заново народитись. Скільки років йому як американцеві? Трохи менше, ніж Мирославу. А що попереду? Круїз на Ґалапагоські острови, куди вони збираються з Дунею на різдвяні канікули? Конференція на Азорських, куди його запросили перекладати, трохи перед тим? У минулому ті часи, коли передчуття майбутніх поїздок викликало в нього неймовірно сильні почуття на межі космічного дрожу. Його українські знайомі, яких він зустрічав по світу (напевне, й на Азорах зустріне когось), ще й досі втрачають розум від далеких доріг. Дороги ніби продовжують життя, яке минає, незалежно від його якості. Вот и жизнь пройдет, как прошли Азорские острова, — писав для нього незабутній, а загалом напівзабутий російський радянський поет, якого дуже полюбляла його мати, певне, й досі полюбляє.

Радянський період російської літератури — то не парафія Дуні. Дуня переймалася російською прозою XIX ст. А гучно цитувати російських поетів, щоб аж шибки дзенькали — то з репертуару його матері. Він уже більше п’яти років не бачив її, вчительки російської літератури в київській школі, нині пенсіонерки, якій він передає через банк деякі гроші. І більше двадцяти років не бере її до уваги, вирішуючи сам, як йому бути в цьому житті. Але рядки з російських поетів, що їх вона натхненно вигукувала, коментуючи ними все, що відбувалось у світі або в їхній родині, й досі гудуть в його голові, доречно й недоречно виринаючи з каламуті минулого.

— Я Русь в тебя вкачала, как насосом! — гучно цитувала мати неоднозначну Марину Цвєтаєву, тицяючи пальцем в сина, і щось у тому таки було.

Віддалитися від Росії, яку в нього вкачала, как насосом його мати, та й не лише мати, а все радянське буття, йому допомогла Україна, яка ввійшла в його життя, як баламутна кохана жінка, з якою, може, й не одружишся, проте будеш сходитися й розлучатися до смерті. Своєї чи її. Так сталося, що в студентські роки, які традиційно вважаються найкращими, в нього не було ні добрих друзів, ні доброї дівчини. Всі гострі відчуття молодих років прийшли до нього трохи згодом, коли почав валитися й розвалився Радянський Союз. У рік закінчення університету він випадково потрапив на вечірку в домі знайомих — і несподівано ввійшов у світ повноцінного буття. Там були хлопці, з якими можна було говорити до ранку і прощатися з почуттям, що так і не наговорилися. Там були гарні дівчата, які не рвалися заміж. Принаймні за першого-ліпшого, як його однокурсниці. І з ними також можна було говорити до ранку, іноді навіть забуваючи, які вони гарні. А втім, з ними можна було поєднувати і те, і те. Він лишився на ніч з дівчиною після найпершої вечірки, і то був початок його національної ініціації. Від тої ночі українська стала для нього мовою кохання. То була не Лада. Дівчина подякувала йому за спільну радість і сказала, що завжди буде з приємністю згадувати ту ніч. Вони й надалі бачились. Повторення не було, бо ж не завжди складається. Але іноді вони обмінювалися жагучими поглядами й лукавими усмішками. Якби таке сталося з котроюсь із його однокурсниць, буквально наступного дня почалися б істерики: немає місячних, і тепер її приб’ють батьки, якщо, звісно, вона не вийде заміж.

Подібні товариства розумних хлопців і модерних дівчат, модерних хлопців і розумних дівчат створювалися й розпадалися в багатомільйонному Києві не одне, і не лише в часи розвалу Союзу, і не лише на ґрунті української мови та українських ідей. Але він потрапив саме до них, і його там прийняли. Чи не вперше українська стала для нього мовою спілкування, а не мовою школи, театральної вистави чи поезії, і це було класно. Можливо, це й відповідало духові часу, бо саме тоді заговорили вголос про те, що в складі СРСР Україна чахла, хиріла, кволіла й ставала дедалі більш непотрібною самим українцям. А зовсім не «розквітала і зоріла», як запопадливо співали добре оплачувані українські радянські поети. Ті самі поети вже починали складати патосні вірші про зміни в суспільстві. Для нього особисто в тому, як він прийняв нові ідеї, не було ніякої кон’юнктури. В українському світі він направду почав відчувати той несподіваний внутрішній лад і ту волю до життя, яких раніше не знав.