Марсові онуки: читать книгу онлайн полностью и бесплатно

Роман Васильович, цокаючи магнітними підошвами, ходив по кабіні й ганив американську пропозицію:

— Авантюра! Не передбачено ніякими інструкціями! Пожертвувати ще одним кораблем! Піти на риск подвійного перевантаження «Знання»! Викинути навіть запаси кисню і прилади… Олекса запально перервав його:

— Наші очі на Венері замінять багато приладів!

Добров не вгавав:

– І чи можливо це — спускатися на планері, який призначено для самого тільки робота! Що це? Безумство?

— Швидше сміливість, — встряв Олекса.

Роман Васильович зупинився перед Богатирьовим:

— Як же ти сам гадаєш, Ілля?

— Гадаю — не спитавши броду, не лізь у воду.

— Правильно гадаєш! — зрадів Добров.

— Отже? — тривожно спитав Олекса.

— Отже, думки такі, — підсумував Ілля Юрійович. — Як на Олексу, слід негайно, сторч головою, шугати вниз на американському планері. Як на Романа, виходить — повертай голоблі, покружлявши над планетою…

– І як же? — підвищив голос Олекса.

– І не так, і не сяк. У воду поліземо, та… раніше про брід дізнаємось. Це значить, спершу, як пропонував Роман, станемо супутниками Венери і гарненько вивчимо її: чи не суцільний на ній океан або пустельний материк, що покритий попелом вулканів, де й життя ще нема?

— Цього не може бути! — не втримався Олекса.

— Все можливо, — відповів Ілля Юрійович. — Так ось. Коли з допомогою радіолокації одержимо глобус Венери, позначимо, де її моря, а де суша, коли виберемо місце для посадки, тоді викидай крісла і ліжка пілотів, усе, крім нашого звіринця, і готуйся до посадки на «Знанні». Саме знання доставимо ми на Землю. Роман Васильович знизав плечима:

– І навіщо ти тільки думку людей запитуєш, Ілля?

… Кораблі підійшли до Венери і стали її супутниками, пролітаючи над мінливим, непроникним океаном вічних хмар.

Почали промацувати поверхню планети радіопроменем. Американці на «Просперіті» і Олекса з Іллею Юрійовичем на «Знанні» робили це незалежно один від одного, звіряючи результати по телевізійному зображенню.

Ілля Юрійович показував американцям глобус, на якому поступово з'являлися контури океанів. Містер Вуд у свою чергу показував на екрані свій варіант Венери.

Слід сказати, що варіанти дуже розходилися.

— Тут гори! — сперечався з Гаррі Вудом Олекса.

— Боюсь, що ви сприйняли за гори пилову бурю, — відповідав Вуд.

— Та тут вода, — показував на глобус Олекса.

— Або нафта, — висловлював припущення містер Аллан Керн.

В одному спостереження співпадали — в розташуванні дивної інфрачервоної плями.

Мері Стрем вперше втрутилася тоді в цю розмову.

Керн і Вуд уточняли з Богатирьовим берег океану, а Мері сказала Олексі зовсім тихо, наче на вухо:

— Що, коли ця теплова пляма — місто?

— Постараємося сісти недалеко! — запевнив Олекса.