Марсові онуки: читать книгу онлайн полностью и бесплатно

— Ви щасливий, Олексо, — зітхнула вона, — ви побачите чарівну країну. Все одно споконвічна це пустеля чи… А раптом там цивілізація? І вони бачать нас… Я все вслуховуюсь у тріск атмосферних розрядів, все хочу почути адресовані до нас знизу радіопередачі.

— Марно стараєтеся, Машо, — прорипів Роман Васильович, що підійшов до екрану. — Цивілізації тут не може бути.

— Чому ви так гадаєте? — стурбовано запитала Мері. — Ви проти існування інших цивілізацій?

— Ні, — відповів Добров. — Цивілізація на інших світах можлива, та…

— У нашого Романа Васильовича з будь-якого питання є «та», — сказав Олекса, відсовуючись од екрана.

Добров скоса глянув на нього і сказав:

— Та розумне життя не може виникнути на різних планетах водночас.

— Чому? — здивувалася Мері.

— Цивілізація — це мить на космічному годинникові. Адже планети існують мільярди років, а розумне життя — десятки тисяч років. Воно спалахує і гасне, як і все на світі в коловороті життя. Спалахи розуму співпасти не можуть… Тим більше тут, де містер Вуд передбачає кам'яновугільну еру.

— О'кей! — відгукнувся з екрана Гаррі. — Ви слушно зауважили — кам'яновугільна ера! Командоре! Уточнюємо… тут у вас також вийшло щось схоже на рослинність.

— Рослинність або мілка лагуна. Поки що важко дійти висновку, — відгукнувся Богатирьов.

— Наш містер Вуд знав про це ще з Землі, — дошкульно зауважив Аллан Керн.

— Можливо, що це справді рослинність. Я б дуже цього хотів, — сказав Богатирьов.

Богатирьов і два американці знову схилилися над глобусом.

Мері зробила Олексі знак. Він пішов до радіорубки, надів навушники, почув голос американки:

— Чому вони не говорять про цю теплову пляму?

— Вони вважають її районом вулканів.

— А мені так хотілося, щоб це було місто… Ні! Я не хотіла б цього. Поблизу вулкана Гаррі буде в меншій небезпеці, ніж біля міста невідомих істот…

Край велетенської жовтогарячої кулі затуляв у вікні мало не все зоряне небо.

Розділ четвертий

ПЕРША НІЧ

Корабель «Знання» пішов на посадку.

Інженер Добров розвернув корабель дюзами вперед. Починалося гальмування.

Червонястий океан, що клубочився, насувався знизу.

На телевізійному екрані виднілись напружені обличчя Керна і Вуда.

Ракета настільки знизилась, що торкалася вихрових язиків туману. Вікна на мить ставали рожеві, відтак у них знову зазирали розпеченими вістрями зорі і величезне кошлате Сонце.

Корабель пронизував хмарні гори, що поставали на його шляху, опинявся над глибокими ущелинами, врізався в рожеву товщу, світло гасло і яскраво спалахувало знов.

У кабіні дедалі теплішало. Олекса обливався потом. Очевидно, ракетні верстати розжарилися від тертя об повітря. Добров заощаджував пальне, намагався загальмувати опором атмосфери.

Корабель увійшов у суцільну масу хмар.

Олексу втиснуло в крісло. Це Роман Васильович увімкнув-таки дюзи, загальмував. І вчасно, інакше спеклися б!..

У кабіні засвітилася електрика, за вікном стояла червона ніч.