— Помилився! Але облишмо це, лорд Хакслі. А втім… яка ваша думка?
Едвард одвів очі від допитливого погляду Кашбарна.
— Ви мовчите? — наполягав той.
— Коли б я не знав, що ви шанована й багата людина, містер Кашбарн…
— То що?..
— Тоді я подумав би, що за вашою «грою» криється нечиста справа. Зрозумійте мене правильно, прошу вас, ця думка мусила з'явитися неодмінно.
Кашбарн голосно засміявся.
— Ви говорите про нечисту справу? Ви, мілорде?
— Пробачте, містер Кашбарн!
Той заспокійливо кивнув.
— Я знаю, ви знатний лорд Хакслі. В мої наміри не входить робити вам неприємності. Проте варто нагадати: поки що ми перебуваємо на британській землі і, отже, підвладні британським законам.
Слова ці, немов батогом, стьобнули Едварда. Він здригнувся і опустив очі.
Кашбарн почав ходити по каюті, даючи йому час отямитись.
— Ну, вже одумалися? — нарешті запитав він. — Ви мусите ще раз допомогти мені. Завтра відбудеться великий бал на честь закінчення плавання, після якого ви принесете в мою каюту кольє місіс Хорткліф, і тоді ми квити. Ви одержите свої векселі. В очах Едварда блиснула впертість.
— Це вже занадто! Я повинен виставляти себе на посміховище з цією підстаркуватою вдовою?
— Ви досить розумний для того, щоб запобігти будь-якій образі й глузуванню з боку ваших супутників, — цинічно відповів Кашбарн. — Навіщо знову повертатися до старих помилок і сумнівів? Я ж не вимагаю нічого неможливого. До того ж місіс Хорткліф ще досить приваблива жінка, навіть для ваших років, мілорде.
Едвард стиснув кулаки.
— Ви користуєтесь моїм становищем, сер! Ви силуєте мене!
Кашбарн посміхнувся.
— Які страшні слова! Я думав, ви вдячні мені.
— Вдячний! Моя вдячність повинна виявитися у сприянні підозрілим справам?
Ці слова увірвали терпець Кашбарну.
— Вгамуйтеся, лорд Хакслі! Одне моє слово — і ви сядете під замок. Ви — дурень, я помилився у вас!
Едвард злякано відступив.
— Пробачте мою нестриманість. Але я не розумію…
— Не розумію, не розумію… — буркнув Кашбарн. — Сподіваюсь, ви все зрозумієте, коли залишите судно і вашому безтурботному життю настане кінець. Я ж даю вам можливість одержати гроші, стати незалежним. Хіба треба довго роздумувати над цим?
— Що сталося з браслетом міс Мерджері, з діадемою Аліси Гарднер? Що станеться з коштовностями місіс Хорткліф? — спитав Едвард.
— З ними щось сталося? Що-небудь станеться? — насміхався Кашбарн. — Цей Ван-Хуфт зробив вас божевільним. Раджу вам тримати свої нерви на мотузці!
— А якщо Ван-Хуфт розповість про все старим Кеннеді?
— Хай спробує! Та він побоїться торкнутися розпеченого заліза, щоб не позбутися пальців. А дочка ніколи не признається батькові в тому, що віддавала браслет як запоруку кохання.