Боксхолл подивився на ніжну блакить ранку.
— Вас уже абсолютно ніщо не може зацікавити? — спитав він.
— Чому ж, кілька годин спокійного сну… — Мардок торкнувся пальцем кашкета і пішов.
Засунувши руки в кишені плаща, Боксхолл крокував по пустинній верхній палубі. Повівав ранковий вітрець, стиха скрипіли троси важких рятувальних шлюпок.
У безлюдних коридорах від тьмяного нічного освітлення залягли сутінки. Вздовж темно-червоної оксамитової доріжки тяглися ряди білих дверей з блискучими номерами. Жоден звук не проникав із-за цих подвійних дверей. Чути було тільки глухий стукіт невтомних машин.
Аліса злякано кинулася зі сну. Крізь ілюмінатор пробивалося кілька тремтливих сонячних зайчиків^ Жінка відчула на своїй шиї тепле глибоке дихання Едварда. Він спав міцно й спокійно. Вона обережно звільнилася з його обіймів, відкинула шовкову ковдру, встала.
Деякий час місіс Гарднер стояла нерухомо, пильно вдивляючись в обличчя Едварда. В напівтемряві її тіло здавалося алебастровим. Рот був напіввідкритий. Розпущене золотисте волосся, в якому сяяла діадема, вираз напруження на обличчі, схилена постать робили її схожою на німфу, що підслухує. В ній не лишилося й сліду від тієї статечної, холодної леді, яка, може, через деякий час прогулюватиметься по палубі з своїм чоловіком, шелестячи сукнею і суворо розглядаючи в лорнет кожного зустрічного.
Впевнившись, що Едвард не прокинувся, Аліса швиденько відшукала свої туфлі, підняла з підлоги пальто, яке все ще лежало там, де впало, накинула його на плечі і обережно відчинила двері. Прислухалась і, ще раз глянувши на Едварда, швидко вийшла.
Двері грюкнули, і це розбудило Едварда. Позіхаючи, він остаточно прокинувся і все пригадав. Аліса! В зім'ятій постелі ще зберігалося тепло жіночого тіла. Навколо все пахло нею. Він відчував її гарячі поцілунки, її нестримну палку пристрасть. Простяг руку. Аліси не було поряд. Підвівся. Значить, вона потихеньку втекла. Едвард посміхнувся. Під час сніданку в салоні він знову побачить її. Але це вже буде не та Аліса. «Доброго ранку, місіс, як ви спочивали?» скаже він їй. Містер Гарднер, який їстиме ложечкою яйце, приязно кивне йому і відповість за дружину: «Дякую, ніч ми провели прекрасно».
Регочучи, Едвард відкинувся назад на подушечки, потім зіскочив з ліжка, подзвонив і звелів приготувати ванну.
Насвистуючи пісеньку, він з насолодою простягся в гарячій пахучій морській воді. В такт руху судна вода у ванні рівномірно колихалася. І здавалося дуже дивним приймати ванну серед океану, за тисячі метрів від морського дна.
Плавання триватиме ще трохи більше ніж два дні, міркував Едвард. Потім на горизонті з моря підніметься сіра смуга — Америка! Країна надій для багатьох пасажирів судна і для нього теж. Як же називають її? Країна безмежних можливостей. Безмежних можливостей будувати своє щастя чи гинути? Це була сувора молода країна, яка приваблювала людей з усього світу своїми природними багатствами й просторами, країна, де право на боці сили, країна жорстокої боротьби за більший шанс на життя. Але чого йому, знатному лордові, турбуватися про це? Для нього Америка могла стати лише ареною нових авантюр та розваг. Робота? Слава богу володіння Хакслі на Рокі Гроунд чималі. А хіба Кашбарн не казав, що при сприятливому завершенні «гри» дещо перепаде і йому, Едвардові? Отже, журитися нічого! Тільки треба буде спочатку добре роздивитися в Нью-Йорку. Знайомства вже зав'язані. Життя триває!
Коли після старанного ранкового туалету Едвард попрямував у ресторан поснідати, на судні вже панувало пожвавлення, йому весь час зустрічалися групи пасажирів. Одні з них стояли, інші йшли до салонів. Коридор сповнився сміхом і гомоном. Бігали стюарди, виконуючи найрізноманітніші бажання вибагливих пасажирів. Двоє з них несли величезну корзину червоних троянд до апартаментів синьйори Пассери. Обмінюючись багатозначними поглядами, стрічні судачили з цього приводу, знову перебираючи подробиці пікантної сцени під час вчорашньої вистави. Кожен поспішав висловити свою догадку відносно нового поклонника Пассери. До чого все ж таки цікава ця подорож!
У салоні Едвард побачив Гарднера.
— Доброго ранку, містер Гарднер! Сьогодні ви снідаєте самі?
Він пильно й насторожено вдивлявся в обличчя мільйонера. Але той спокійно намазував щось на підсмажений хліб.
— Що поробиш, лорд Хакслі? Моя дружина погано спала. Мігрень чи щось таке. Вона висловила бажання снідати в каюті. Яке щастя, що ви не одружені. Жінки — це наш хрест, мушу вам признатися!
Едвард схилився до нього, висловлюючи співчуття.
— Не треба так думати, містер Гарднер. Сподіватимемося, що здоров'я місіс після доброго сніданку поліпшиться. — Він повернувся до мосьє Домержа, який підходив до них.
Після сніданку Едвард пішов до магазинів, йому потрібно було купити деякі дрібниці, зокрема запонки. Одягаючись, він загубив одну. У нього не вистачало терпіння знайти її.
Проходячи повз магазини, Едвард мимохідь розглядав кожну вітрину. В магазині голландського ювеліра він побачив містера Коннора, який по-приятельськи кивнув йому крізь скло вітрини. Едвард увійшов і, вітаючись з Коннором, одразу ж помітив у того в руці невелику жіночу прикрасу, в якій пізнав браслет Мерджері.
— Чудова річ! Ви купили, чи що? — здивовано запитав лорд Хакслі.
— Я не настільки багатий, щоб витрачатись на такі прикраси, мілорде, — посміхнувся містер Коннор.
Ювелір Ван-Хуфт підвів голову.
— Цей браслет мені дали для ремонту замка. Він справді міг би коштувати цілого багатства.
Едвардові здалося, що він не дочув.
— Ви сказали міг би? — перепитав він.
— Авжеж, мілорде. Брильянти фальшиві. Скло! Імітація прекрасної шліфовки, але все ж імітація.
— Неймовірно! — пробурмотів Коннор і повернув браслет до світла, від чого фальшиве каміння заблищало червоно-зеленими іскрами. — Якщо я не помиляюсь, браслет виготовлений з золота і платини. Для чого ж фальшивим брильянтам така коштовна оправа?
— Ви маєте рацію, сер! — підтвердив Ван-Хуфт. — Це дивно. За зразком коштовних ювелірних виробів нерідко виготовляють численні дублікати. Такі точні копії охоче носять, а оригінали зберігають у надійному сейфі. І все-таки мені ще ніколи не доводилося бачити дублікатів з масивного золота й платини, до того ж оздоблених, крім фальшивих, кількома дрібними справжніми камінцями.