— Хто цьому повірить?
— Слово честі!
— Слово честі після вина нічого не варте, маленька міс.
— Значить, ви мені не вірите? — надула вона губки.
— Повірю лише в тому разі, коли ви дасте мені що-небудь в заклад. Скажімо… оцей браслет.
Вона поглянула на сяючу брильянтову прикрасу і голосно розсміялася.
— Будь ласка, візьміть! Тепер ви задоволені, невірний Хома? Тільки не кажіть мамі. Вона лаятиме мене.
— Ні в якому разі! Якщо завтра ви будете на місці в точно призначений час, я урочисто поверну вам браслет. Якщо ні… я віддам його мамі. А тепер на добраніч, міс Мерджері!
Вона потяглась до його губ.
— Не тут! — прошепотів він і, поцілувавши їй руку, зник.
Глибоко зітхнувши, Мерджері обернулась до дверей каюти і обережно відчинила їх. Вимкнувши світло, вона, не роздягнувшись, кинулась на ліжко. З суміжної каюти доносилося гучне хропіння старих Кеннеді.
Едвард спокійно крокував по безлюдній палубі. Під відкритим небом було прохолодно, і він підняв комір пальта. Знизу, з бару, долинала музика. Десь грюкнули двері, задзвонив дзвоник. Потім знову стало чути тільки одноманітний глухий шум машин. Едвард глянув на море, там була чорна ніч.
Раптом коло нього, наче з-під землі, виріс Кашбарн.
— Ну?
Едвард засміявся.
— Думаю, ви виграєте у цій суперечці.
— Дістали браслет?
— Ось він!
— Дуже добре! Чудова річ! Вона мені зразу впала в очі, — Кашбарн милуючись повертав браслет на всі боки. — Ви знаєте, скільки він коштує? П'ятдесят тисяч доларів! Мені хочеться докладно розглянути цю прекрасну роботу.
— Вранці я неодмінно мушу повернути браслет, містер Кашбарн.
— Ясна річ. Дозвольте мені помилуватися ним тільки одну ніч. Я його сховаю в надійному місці. — Він поклав браслет у кишеню і посміхаючись глянув на Едварда. — Це було дуже важко?
— Ніскільки.
— Хіба я не казав… Тільки не закохайтесь!
— Що ви, містер Кашбарн! Маленька Кеннеді ще гусеня. Дуже потішна, і більш нічого.
— Наречена з мільйонами не буває гусеням.
— Я не продаюся.
— Чудово!
— Що робить Бетті?
Вона спить. А взагалі цілком щаслива.
Ви певні?