Корабель приречених: читать книгу онлайн полностью и бесплатно

Кочегари мовчки схилили голови.

— Відкрити бункер, щоб винести звідти загиблих, поки що не можна, — говорив капітан. — Цим ми викликали б нову серйозну загрозу. Цілком зрозуміло, в свій час ми проведемо старанне розслідування. Але зараз від нас вимагається одне: мовчанка. Я зобов'язую всіх, хто знає про пожежу, зберігати цілковиту мовчанку! Жоден пасажир нічого не повинен знати про пожежу. Ніщо не повинно турбувати людей, які довірили нам своє життя й майно. Перед нашим «Титаніком» стоїть відповідальне завдання, і ми виконаємо його з гідністю, достойною славних британських моряків, навіть якщо буде потрібно, ціною власного життя! Завжди пам'ятаймо про це. А тепер, друзі, до роботи! — Він підніс руку до кашкета, на якому в тремтливому відблиску вогню засяяв золотий дубовий лист, і повернувся до виходу.

Кочегари, намагаючись не дивитися один одному в очі, мовчки розійшлися і взялися за лопати. Тільки один з них так запустив лопатою в стальну перебірку, що загуркотіло на всю котельню. Але командор Сміт уже не бачив цього. Із спритністю юнака він піднімався вгору по крутому трапу.

Сер Брюс Ісмей теж був на борту судна. Як президент судноплавної компанії, він, звичайно, мусив узяти участь у першому рейсі «Титаніка». І це дорого йому обійшлося!

Коли постукали в двері його розкішної каюти, сер Брюс стояв перед великим дзеркалом і закінчував вечірній туалет. Увійшов капітан Сміт.

— Вибачте, сер Брюс, якщо я перешкодив вам…

— Ви нічим не перешкодили, друже, підійдіть ближче. Говоріть! Я можу приділити вам три хвилини. — Він критично розглядав у дзеркало тільки-но пов'язаний чорний галстук. — Як справи? Судно йде на граничній швидкості? Машини працюють бездоганно?

Сміт кашлянув:

— У нас трагічний випадок, сер. Я вважаю за необхідне довести це до вашого відома.

— Ну, говоріть же, Сміт! Це цікаво. Трагічний випадок, кажете? Тільки б не втрата часу! То було б найгірше!

— У вугільному бункері спалахнула пожежа. Ми були змушені закрити його, щоб не піддавати судно небезпеці. Загинуло чотири кочегари.

Бліде обличчя Ісмея на мить застигло. Він повернувся до капітана.

— Страшенно неприємна річ.

— Більш ніж неприємна, — пробурмотів Сміт роздратовано. — Чотири чоловіки згоріли живцем, сер!

— Так, так… Жахливо! Як це могло статися?

— Причину так швидко не знайдеш.

— Але для судна небезпеки немає?

— Так точно, сер, немає.

— Насамперед потурбуйтеся, щоб про цю подію ніхто не знав. Ні в якому разі.

— Я вже дав розпорядження.

— Добре! Щось іще є, капітане? — Сер Брюс узяв щітку для волосся і почав поправляти зачіску.

— Більше нічого, сер, — стримано відповів командор і повернувся до дверей.

— Накажіть видати кочегарам додаткову порцію віскі, Сміт, — навздогін кинув йому Ісмей.

«Титанік» проходив мимо західного берега острова Райт, розрізаючи носом високі хвилі каналу. Повний вперед!

Старший офіцер примружившись дивився з містка вниз, де згущувалися сутінки.

— Скажіть по щирості, чи добре ви почуваєте себе на цій посудині? — після довгої мовчанки спитав він Лайтолдера, що стояв поряд з ним на вахті.

— Непогано. Чому це вас цікавить, Мардок?

— Мене непокоять четверо мертвих на борту.

— Ви вірите в забобони?

— Дурниці!