Корабель приречених: читать книгу онлайн полностью и бесплатно

— Ну, корабель, ваш корабель.

— У цьому немає сумніву. «Титанік» поб'є старий рекорд. Блакитна стрічка нам цілком забезпечена.

— Шкода тільки, що переїзд до Нью-Йорка все-таки ще й досі забирає багато часу. Я, признатись, не люблю подорожувати по морю. Наприкінці завжди скучно.

— Можливо, колись настане час, коли через океан перелітатимуть на якомусь повітряному кораблі або на цій новій літальній машині. Блеріо та брати Райт уже подолали канал на своєму апараті. А поки що ми повинні задовольнитися цим пароплавчиком. Сподіваюся, час на судні все ж не здається вам занадто довгим. Якщо дозволите, можу допомогти вам скоротити його.

— Дякую! Пограємо в теніс?

— Охоче.

— Сьогодні?

— Як вам завгодно, міс Мерджері.

— Чудово!

— Ви радієте, що я буду вашим супротивником?

— Що ви, мілорде! Це ж тільки гра.

— Звичайно, це тільки гра.

Кеннеді попрощалися. Міс Мерджері подала руку Едвардові.

— Через годину на тенісних кортах. Згода?

Він уклонився посміхаючись.

— Згода! А потім, у малому пальмовому залі, можливо, збереться молодь… повеселитися.

— Здається, любий Едварде, ви вже завоювали маленьку міс, — сказала графиня Розес, коли Кеннеді пішли, і кокетливо посварилася на юнака оздобленим брильянтами лорнетом.

Едвард з невинним виглядом знизав плечима.

— Що вдієш, графине? Ми, Хакслі, ведемо свій рід од Вільяма Завойовника.

На капітанському містку, що височів на самому даху стального корабля, стояв командор Сміт. Заклавши руки за спину, він замислено дивився на неспокійну воду, яку спінював ніс «Титаніка». Про що міг думати цей шістдесятирічний чоловік: про свою сім'ю, про невеличкий будиночок у Хемшірі чи, може, про майбутнє? За тридцять три роки своєї служби у Вайт-Стар-Лайн командор Сміт об'їздив усі моря світу. Тепер він капітан найбільшого і найкращого судна, яке будь-коли перетинало океан. Сповіщаючи старого моряка про це призначення, сер Брюс Ісмей ляснув його по плечі і сказав: «йдеться про Блакитну стрічку, командоре! Вам відомо, що це слава і честь для Англії, слава і честь для вас! Найкращий у світі корабель довірено вашій досвідченій руці. Ведіть його до перемоги!..»

Так, він зробить це. Рекорд, завойований «Титаніком», допоможе досягнути мети, яку він поставив перед собою: забезпечити безтурботну, спокійну старість!

За кілька кроків од капітана, стиха розмовляючи, стояли три офіцери. Мардок, старший офіцер, ще досить молодий чоловік, схилився на поручні. На його обвітреному обличчі з грубими рисами був вираз розчарування. Очі здавалися такими ж сірими й холодними, як море, що за двадцять метрів під ним котило назустріч судну довгі гребені хвиль.

— Слава богу, прощальний базар лишився позаду, — буркнув він собі під ніс. — Проводжаючим варто було б притримати свою радість до нашого повернення.

— Навіщо така скромність? — підсміювався Лайтолдер, другий помічник капітана. — Лавровий вінок на кашкеті як завдаток не зашкодить, це стимулює. Підчас плавання у вас буде можливість відпочити од клопоту, пов'язаного з прощанням.

— Я не зовсім певен, що така можливість буде, бо передбачається погана погода, — встряв у розмову третій помічник, маленький Боксхолл.

— Ви так спокійно віщуєте біду, любий, — засміявся Лайтолдер. — На «Титаніку» нам не страшна ніяка погода.

— Лайтолдер має рацію, — підтвердив Мардок. — Трохи почхаємо… Але це дрібниці.

Раптом на борту судна спалахнула червона аварійна лампочка. В ту ж мить задзвонив телефон. Мардок зняв трубку. Почувся схвильований голос. Офіцер звів брови і рвучко повернувся до Сміта.

— У шостому бункері пожежа, капітане!

Сміт миттю опинився біля нього.