Крім того, КЕ ОУН на ПЗУЗ видавала й поширювала теж велику кількість підпільної літератури, але це були, звичайно, лише різні принагідні летючки й відозви ОУН. Періодичного підпільного видання КЕ ОУН ПЗУЗ зорганізувати не встигла.
Окремим відтинком праці КЕ ОУН на ПЗУЗ було пачкування літератури ОУН до підбольшевицьких частин Волині й Полісся. На жаль, цю діяльність викрила в серпні 1937 року польська військово-політична протирозвідка й у висліді того проведені польською поліцією арешти серед провідного членства на Волині перервали її на деякий час.
Епілогом тієї широкорозгорнутої праці першої Крайової Екзекутиви ОУН на ПЗУЗ був політичний процес проти 23 членів ОУН, що відбувся в Рівному в травні 1939 року.
У перших днях серпня 1937 арештовано в Мізуні „на підставі довірочних інформацій”, як було сказано в акті обвинувачення, Миколу Коса, а 9 жовтня того самого року в Моршині біля Стрия Ярослава Старуха, котрий перебував там на лікуванні. Обидвох арештованих польська поліція перевезла на Волинь, де під час слідства стосувала до них середньовічні тортури. Про ув'язнення згаданих членів ОУН поліція не дала пресі жадного повідомлення, ані не хотіла дати вияснень родинам арештованих щодо їхньої долі й причини та місця їхнього ув'язнення. На всі запитання рідні не лише поліція, а й вища адміністраційна влада відповідала, що їм нічого не відомо про арештованих.[291] Щойно безпосередній запит матері Старуха до канцелярії президента польської держави вияснив, що сталося з Косом і Старухом.[292] З доручення президента мати Старуха одержала змогу побачитися з сином і тоді вийшли на яву варварські методи польської поліції під час переслухування арештованих.
Восени 1937 року поліція провела масові арешти по всій Волині; в одній лише Костопільщині арештовано приблизно 50 осіб. Але ні слідство проти Коса і Старуха, ні масові арешти не дали польській владі матеріялу для судового процесу проти арештованих.
Одначе, в серпні 1937 року польська військово-політична протирозвідка виявила, як згадано, мережу ОУН, що займалася пачкуванням націоналістичної літератури на підбольшевицькі частини Волині й Полісся і це дало поліції та прокуратурі точку зачепу для влаштування великого процесу проти „керівників ОУН на Волині й Поліссі”. Цікаво, одначе, що й під час процесу акт обвинувачення спирався в основному не на зізнаннях підсудних, а на „конфіденціональні інформації”.
ВЕЛИКИЙ ПОЛІТИЧНИЙ ПРОЦЕС У РІВНОМУ 1939 РОКУ
Процес відбувся в Рівному 22-26 травня 1939 року. На лаві підсудних сиділи: 23 молоді українці з Волині, Полісся й Галичини, обвинувачені в „державній зраді”, що її вони вчинили через приналежність до „збройно-революційної підпільної організації ОУН” та через свою діяльність із метою відірвати від Польщі її „зємє всходнє”, тобто, західньоукраїнські землі.
У висліді процесу були засуджені: Микола Кос і Ярослав Старух – по 13 років, Яків Бусел, Степан Пшеничний, Ігор Шубський, Михайло Коржан і Василь Ривак – по 12 років, Микола Скопюк і Володимир Робітницький – по 10 років, Микола Мостович – 9 років, Олександер Бжола – 8 років, Дмитро Епік – 7 років, Анатоль Кабайда – 6 років, Анісій Селенина – 3 роки, Петро Тишковецький, Леонід Мостович, Олександер Клочко, Теодор Смалійчук – по 2 роки, Тарас Степура – на півтора року тюремного ув'язнення. Трьох підсудних – Ростислава Волошина-”Березюка”, Ольгу Андрущенко та Івана Хлопецького – звільнено через нестачу доказів їхньої вини. Підсудних боронили адвокати: д-р В. Старосольський і д-р Ст. Шухевич зі Львова та д-р Н. Підгірський з Ковля.
Перша Крайова Екзекутива ОУН Північно-Західніх Українських Землях своєю широкорозгорненою працею відіграла важливу ролю в поширенні й закріпленні українського революційного націоналізму на окупованих поляками землях Волині й Полісся.
Нову Крайову Екзекутиву ОУН на ПЗУЗ очолив після того Іван Скопюк-”Сатана”, його заступником став А. Закоштуй-”Василь”.
РОЗДІЛ 10
БОЙОВІ ВИСТУПИ ОУН В ГАЛИЧИНІ
У час, коли бойові виступи були обмежені Проводом ОУН на західноукраїнських землях, ішлося, очевидно, про засаду. Але для членів революційної організації, якою була ОУН, ця засада повного відтягнення революціонерів від бойових виступів була цілком незрозуміла. Вони припускали, що до цього примушує Провід нестача відповідних бойовиків. І тому низка клітин ОУН, вважаючи себе спроможними зорганізувати й провести бойові акції, робила це інколи відрухово.
Замахи на війтів і поліційних службовців
Так проведено було, на зразок давнішої діяльности ОУН, насамперед низку замахів на війтів, що були „хрунями”.
Наприклад, у 1935 році виконано замах на війта С. Мартиновича в с. Купчинцях, пов. Тернопіль, В. Ількова в с. Угринові, пов. Станиславів, у листопаді 1938 року застрілено солтиса А. Розвадовського в с. Xомчині, пов. Косів, у Юрківці, пов. Товмач у 1936 році підстрелено, а в листопаді 1938 року застрілено солтиса І. Татарина.
Самовільно, тобто, без відома й доручення КЕ ОУН, деякі місцеві боївки ОУН виконали в той час кілька успішних атентатів на представників польської влади.
У червні 1937 року в Таврові, пов. Бережани, застрілено коменданта „Звйонзку Стшелєцкеґо” Адольфа Чубу. Атентатники втекли перед погонею поліції й їх пізніше не виявлено. Коротко перед тим, мабуть, та сама боївка ОУН застрілила польського колоніста Томасіка.
В жовтні 1937 року в Клепарові біля Львова застрілено поліціянта Маньковського. У зв'язку з цим убивством польська поліція арештувала Дмитра Клячківського й Михайла Данилевича, підозріваючи, що саме вони виконали атентат з доручення ОУН, одначе, слідство не виявило їхньої провини, справжніх виконавців не спіймано.
У жовтні 1937 року застрілено в Динові, пов. Березів, коменданта поліції Куніва. Виконавців убивства не виявлено.
З інших бойових виступів членів ОУН того періоду голосними були: напад на поміщиків Ясінських, напад на поштовий уряд у Гаях біля Львова, напад на листоношу в Бережанщині.
Напад на Ясінських
6 травня 1937 року відбувся напад на власників фільварку в Белзці, пов. Золочів. До помешкання Марії Ясінської та її брата Мечислава прийшло п'ять осіб, між ними один у поліцейській уніформі, провели ревізію й після того наказали згаданим власникам фільварку всісти до повозки й поїхати з ними на поліційну станицю. Але Ясінським, як польським патріотам, видалася справа підозрілою, що їх арештовує якраз польська поліція, тому вони під час їзди намагалися втекти. Через це дійшло до перестрілки, в якій обоє Ясінські згинули. Нападники повернулися до фільварку й забрали там 4.000 злотих, 600 долярів та різні дорогоцінності. Одначе, постріли заалярмували поліцію й вона стала переслідувати нападників. У сутичці з поліцією один із нападників згинув і на підставі його ідентифікації поліція довідалася, що напад на польських землевласників виконали члени ОУН на власну руку й всупереч забороні ОУН переводити експропріяції приватного майна. Незабаром їх арештовано й поставлено під суд.
Присудом трибуналу з 15 березня 1938 року були засуджені: Ілярій Кук, літ 22, Володимир Качор, літ 28 на кару смерти, Петро Цица на досмертну тюрму, а три інші члени ОУН, виявлені при цій справі – Ярослав Дзядиґа, Василь Галапа і Володимир Івахів по 2 роки тюремного ув'язнення. Тимка Дзядиґу, Гринька Дзядиґу й Андрія Майбу звільнено від вини й кари. Брат Ілярія Кука, Василь, виявлений як п'ятий учасник нападу, втік перед поліцією й перебував у підпіллі аж до розвалу Польщі.
Президент польської держави уласкавив тільки В. Качора, замінивши йому кару смерти на досмертне ув'язнення, а Ілярія Кука повішено 25 серпня 1938 року о годині 4 рано на подвір'ї львівської тюрми Бриґідки.
Напад на поштовий уряд у Гаях біля Львова
27 жовтня 1938 року відбувся напад членів ОУН на поштовий будинок у Гаях біля Львова, в якому приміщувалися теж станиця польської поліції та громадський уряд. Метою нападу було: покарати коменданта поліції, який, як начальник місцевої організації „Стшельца”, ночами нападав на українські родини, що покидали римсько-католицьке віровизнання, а поверталися до віри своїх предків. Під час одного такого нападу польські „стшельци”, під проводом згаданого коментанта поліції, вимордували цілу родину, приблизно 5 осіб. За ті злочини Крайовий Провід ОУН[293] вирішив покарати коменданта поліції.
Акцію виконали три бойовики ОУН. Один із них залишився, як стійковий, на подвір'ї (будинок був мурований, поверховий), щоб охороняти двох інших друзів, які ввійшли всередину поштового уряду, де працювала жінка коменданта. Один із бойовиків при вході стероризував у приміщенні присутніх поштових клієнтів двома револьверами й наказав їм обернутися обличчям до стіни, а другий пішов до віконця, за яким сиділа жінка коменданта, щоб запитати її, де її чоловік.
У той час на подвір'я прийшов поліціянт Л. Станек і, побачивши стійкового, запитав його, що він тут робить. Бойовик вияснив, що він нібито, приніс листа до коменданта. Поліціянт відійшов, але несподівано повернувся знову й зажадав, щоб бойовик дав йому того „листа”. У відповідь бойовик сягнув до кишені, вийняв пістоль і на місці застрілив поліціянта. На гук пострілу друзі, що були в середині поштового уряду, думаючи, що це знак для них, мусіли відступати. Той бойовик, що був при віконці, застрілив дружину коменданта, опісля обидва вийшли на подвір'я. Тим часом на гук пострілів почали збігатися люди, бойовики вийшли з подвір'я, кількома словами вияснили людям що вони покарали злочинців, кинули в бік будинку ґранати й відійшли залізничними рейками. Польській поліції не вдалося їх знайти.
[291] [9] „Америка”, ч. 123, 28 жовтня 1937.
[292] [10] „Америка”, ч. 136, 27 листопада 1937.
[293] [1] Термін „Крайовий Провід ОУН” був у ті роки поточно обживаний на окреслення „Крайової Екзекутиви ОУН на ЗУЗ” (ред.)