На шляхах Европи: читать книгу онлайн полностью и бесплатно

Квітень був ще трохи прохолодний місяць і йдучи на вправи в самих блюзах, згідно із наказом команди, ми нераз тряслись із холоду, зокрема на постоях, а той леґінь із Карпат стоїть, як ялиця, навіть червоний на лиці, тільки блюза на ньому щось дуже натягнута. Одного разу зробили ми перевірку і що показалось? Леґіник під своєю військовою блюзою мав свій гуцульський, гарно вишиваний киптарик, хоч був наказ здати всі цивільні речі. От чому йому не було холодно! Стахо був якраз неприсутній, отже справу взяв у свої руки Теслюк. Відпровадив він гуцулика дещо осторонь, щось йому там "нашептав" на вухо, гуцулик чогось падав, піднімався, бігав то сюди то туди, нарешті стало йому за гаряче, скинув киптарик і подарував "доброму уші". Довго ще опісля вживали ми між собою цього звороту "най си поміркую". А з леґіня став добрий перший стрілець протипанцирної гармати. На превеликий жаль, не пам'ятаю його прізвища, знаю тільки, що згинув під Бродами, розірваний ґранатою. Нехай його рідні Карпати будуть горді на його пам'ять, що післали до Дивізії такого леґіня. Вечорами, після зайнять, він нераз сідав собі біля бараку, дивився сумними очима по нойгаммерських рівних пісках та тихенько підспівував собі якусь тужливу пісеньку, так тужив - банував за своїми горами і їх свіжою зеленню.

Так склалося, що в нашій сотні не було німців. Та їх і не треба було, бо ми повели вишкіл на гостро, що й німці не зробили б краще. Ми знали, що йдемо на фронт скоріше, чи пізніше і нам залежало на тому, щоб наші хлопці знали своє діло так само, як ми - вишкільники, щоб заощадити на фронті кров, а це можна зробити тільки знанням. На жаль харчування було таке погане і слабе, що коли ми в Голяндії могли вчвірку потягнути гармату на поле, тут призначували ми шість стрільців до такої самої гармати і ці ледве давали собі раду. Може частинно в тому був винен ґрунт, ми в Голяндії мали тверду землю під ногами, а тут всюди був пісок, але харчі були справді нижче всякого рівня. Ранком чорна кава, чорний хліб і кусок червоної, бурякової мармоляди, а на обід брукв'яна зупа і кусок чорного хліба, на вечерю знов чорна кава. А хлопці молоді і при важких вправах, коня були б з'їли вмлі ока. Але ми вже переконались, що в Німеччині харчі, це найбільша проблема навіть для німців, а щож для нас! Ми знали, що німецька адміністрація старається обтяти нам наші порції якнайбільше і ми на це не мали ради. Тому кожний, хто приїхав з Галичини з відпустки із наплечником повним ковбас, виглядав для нас, як сам святий отець Миколай і ми його відповідно до того шанували.

Вся команда, згідно із наказом велась в німецькій мові, але опис гармати і всі пояснення йшли в українській, бо стрільці далеко краще це засвоювали, а нам йшлось про наслідки, а не вигоду німецької команди Дивізії. Ці стрільці, це була наша кров і ми хотіли їх зберегти для України, не вживати для Німеччини.

Мушу признати, що й стрільці розуміли нашу настанову і під цим оглядом ми не мали спеціяльних труднощів, поза звичайними клопотами рекрутського вишколу із людьми, що прийшли переважно просто з-під маминих рук. Після початкових труднощів ми запримітили, що стрільці самочинно збирались біля гармат і у свої вільні хвилини вчили себе взаємно, розбираючи і складаючи замки. Скоро дійшли вони до такої вправи, що кожен із них умів це зробити із зав'язаними очима, пальцями рук визначуючи відповідні частини до розбірки чи до складання. Правда, що всі підстаршини уміли це робити вже передтим і стрільці старались нас наздігнати. Після кількох тижнів вправ і спостерігання, ми призначили вже на стало до гармати перших, других і третіх стрільців і з того часу кожна обслуга стала ходити біля "своєї" гармати, як мати біля дитини. Нераз можна було запримітити стрільця, що своєю хустинкою до носа стирав пил з дула, чи із замка, щоб гармата "світилась", як нова. Для мене самого було це несподіванкою, я ніколи не уявляв, що наші люди можуть бути такими добрими вояками і з того часу у мене є тверде переконання, що коли ми раз поставимо власну, українську армію, вишколену і виряджену, ніяка сила вже нас не зможе. Може й тому не хочуть нам дати нагоди це зробити…? Але я теж запримітив спеціяльну ціху нашого народу, якої німці не уміли зрозуміти. Наш вояк ніколи не звикне до сліпого, впертого німецького послуху, без жадних питань чи найменшого опору. Наш вояк мусить зрозуміти свою ролю і коли він її схопить, немає кращого вояка над нього. Я думаю сьогодні, що якби німецька армія мала українських генералів, ніхто в Нюрнбезі не чув би від них оправдання "я мав такий наказ". Наші генерали не слухали б таких наказів, які видавав пів-божевільний фюрер і його партійні помічники, і ніяка партійна сила їх до того не змусила б. А тим часом німці, на жах цілого світу, виконували все, що їм сказано, без найменшої моральної контролі, байдуже, чи це був наказ йти у бій, чи заморити голодом сто тисячів полонених, чи вистріляти стільки ж жидів. І на мою думку росіяни мають теж цю німецьку ціху. Можливо, що тому і вони і німці мають великі, сильні держави, а ми знаходимось в неволі, не знаю. Але знаю, що наш нарід не знає сліпої, холодної жорстокости і думаю, що це нас робить людьми, не екзекутивними машинами, як у німців, чи росіян.

Не раз, під час вправ, якийсь стрілець, змучений і голодний, поставить ногу на гольму гармати на те тільки, щоб почути:

- Ти мой, чос поставив ногу на гольму, хочеш зігнути…? Або:

- Чого спираєш сі до гармати, не бійси, вона не впаде!

Такі то були Протипанцирні. Між ними, як уже я згадував вище, вибився гуцул-леґінь, Грам'як, Зозуля, Балацький, Лашта, Бардахівський і Чучук, Сім'єнчиков і багато інших, яких прізвища, я вже, на жаль, позабував. До нас, підстаршин, ставились вони із довірям, приходили за всіми своїми потребами і зі всіми своїми клопотами, навіть як треба було гарного листа написати дівчині в Галичині,

Не пригадую собі, звідкіля ми отримали опис гармати, але ми його мали в українській мові і що бракувало, самі видумали на те, щоб вивчити її якслід - також із думкою про майбутнє. Подам тут цей опис в цілості, нехай собі мої товариші, старшини, підстаршини і стрільці пригадають.

1. Дуло з днищем, замок і рушійник замка.

2. Колиска дула з компресором на правому боці, що повертає дуло, два вирівнювачі, націльний пристрій зліва.

3. Горішня ляфета з підіймальним і поворотним механізмами, спускний пристрій, горішній щит.

4. Долішня ляфета з пружиновою віссю, два колеса, дві підтоки, долішній щит і кермове колесо.

5. Довжина гармати 5.84 метра.

- Ширина підток у вогневому становищі 3.60 метра,

- Ширина в їзді 1.98 м.

- Ширина сліду 1.60 м.

- Висота щита 1.26 м.

- Дуло вгору + 22°, вниз - 5°

- Дуло на боки 65°

- Вага у вогневій позиції 1425 кілограмів

- Вага у транспорті 1500 кілограмів.

- Промір колеса 90 сантиметрів.

- Висота світла під гору 35 см.

- Дуло мало 32 поля.

- Поворотний біг дула 90 см.

6. Замок:

- протиложисько

- пружина

- ударник