Юрій Щербак. Час тирана. Прозріння 2084 року (2014): читать книгу онлайн полностью и бесплатно

Ізидор розважливо продовжував:

— Ми сприймаємо як трагедію порушення єдності древньої неподільної Христової церкви. І ніякі «хрестові походи» чи «хрестові загони» не допоможуть нам, якщо мільйони людей в Європі, Америці, Африці, Азії не згадають, що вони — брати, що сповідують найдобрішу, найсправедливішу віру…

— На жаль, брате Ізидоре, вона не завжди була найдобрішою і найсправедливішою, — сумно зітхнув Климент. — Ми засудили звірячі експедиції наших далеких предків — Хрестові походи, вибачилися за ексцеси інквізиції, за антисемітизм, за антимусульманські війни в Афганістані, Іраку, Палестині, Індонезії та Африці… Але я згоден, що прийшов час історичних рішень. Апостольська столиця готова зробити свій крок назустріч. Хочемо почути ваші пропозиції.

Патріарх рвучко підвівся (крісло ледве не впало на візерунчасту, сяючу в сонячному промінні підлогу бібліотеки), сперся на патерицю і став у задумі; тільки часте дихання виказувало його хвилювання.

Гайдук злякався, щоб Ізидор не зіпсував візиту театральними жестами і голосними порожніми словами. Генерал ненавидів патетику, якою вдосталь нагодував його колишній президент Капран-Воля — позер, солодковуст, словоблуд і понтяра, здатний за красне слово мати рідну продати. Готуючись до поїздки, Гайдук реально оцінив силу багатовікової ватиканської державно-релігійної машини, побудованої на таємній дипломатії та витончених інтригах, на скомплікованій досконалості теологічних аргументів й богословських текстів, на вмінні вести гнучкий диспут з ворожими філософіями, на поборюванні східних схизматиків. Ця двотисячолітня інституція, древніша за всі парламенти світу, не сприймала романтичної патетики прибульців з інших, далеких від Риму земель, з інших, чужих світовому католицизму церков.

На щастя, Ізидор, витримавши паузу, мовив дуже просто й раціонально:

— Брате мій во Христі Клименте. Історія дає нам останній шанс подолати розкол християнства, що став карою Божою за гріхи наші. Ми пропонуємо — а влада нас підтримує в цьому, — глянув Ізидор на Гайдука, — провести в Києві у червні чи липні — це твій, брате, вибір, — Вселенський християнський собор з участю глав усіх християнських церков різних конфесій. На соборі цьому маємо оголосити історичний Акт Возз’єднання, попросити прощення і простити гріхи братам нашим за всі минулі нехвалебні вчинки. Перед лицем смертельних зовнішніх і внутрішніх загроз, коли християнство може зникнути з лиця землі, нам не гоже ворогувати, поділятися на католиків, ортодоксів, лютеран чи англіканців. Нас усіх об’єднує розп’яття, на якому Син Божий приймав муку, щоб нас врятувати.

Климент, скинувши з себе маску сонливості, уважно слухав Київського патріарха.

— Я згоден із тобою, брате Ізидоре. І готовий взяти участь у такому об’єднавчому Соборі. Але що робити з тими розбіжностями, що віками руйнували нашу єдність? Адже за півроку ми їх не подолаємо. Візьмімо хоча б догмат непогрішимості Папи. Чи ти віриш, брате мій, що я — Мікулаш Куцка, старий словак, нормальна людина з усіма добрими якостями і своїми вадами, людина, яка любить вихилити чарку боровички і яка знає напам’ять тексти Апостола Павла і Томи Аквінського, але яка не знає ні основ медицини чи сучасної фізики, — негайно після обрання мене на папський трон став непогрішимим? Віриш?

Патріарх Ізидор дипломатично промовчав.

— А я не вірю! Не можу уявити, що вже через кілька хвилин після голосування щось у мені змінилося і я став мудрий і непогрішимий, наче Гугл, — іронічно казав Климент. — Я це знаю, ти це знаєш, він, — кивнув на архієпископа Джузеппе Монті, який тонко всміхнувся на цей жарт. — Але якщо я спробую десь прилюдно піддати сумніву цей постулат, мене одразу розірвуть на шматки, мене проклянуть… Я відмінив після Великої Темряви целібат — і на мене одразу вчинили замах у Португалії.

Ізидор довго мовчав, потім тихо промовив:

— Мене теж хочуть розірвати… Якщо проголосимо Акт Возз’єднання, нас схочуть убити, розшматувати, знищити ті, для кого Церква — не спільний дім Христа, а приватна власність, не вчення добра і прощення, а рупор ненависті в концтаборі. Але, дорогий брате, не робімо різких рухів. Усі нерозв’язані питання нехай залишаються нашим наступникам. Ти будеш непогрішимим доти, доки більшість твоїх кардиналів не зрозуміє, що навіть така чиста і непогрішима душа, як Христос, вагався, робив, можливо, помилки, але відмолював свої гріхи перед Отцем Небесним. Акт Возз’єднання — це не конституція нової церкви і не різка зміна ритуалів і традицій: це — перший лишень крок на довгому шляху, це повернення до основ, до спільної молитви, це — акт єдності всіх християн, незалежно від особливостей різних церков. Ми проти уніфікації усіх християнських церков, які склалися історично упродовж віків, з врахуванням національних особливостей різних народів. Але ми — за єдність відчуття своєї причетності до Христа. В цьому між нами не повинно бути різниці.

— Скажіть, — раптом мовив по-італійськи архієпископ Монті, — чому саме в Києві, чому в цей час? І що буде з російсько-московською православною церквою?

Монах-францисканець не забарився перекласти це запитання на українську.

— Після знищення джихадистами константинопольського патріархату як першого серед рівних православних церков і після вибухів над Єрусалимом Київ став однією зі столиць східного християнства, — відповів з величною переконаністю Ізидор. — Звичайно, можна провести Собор у Греції чи Болгарії, але саме Київ сьогодні є аванпостом християнства перед ісламським викликом. Саме Київ пережив окупацію Чорної Орди і має трагічний досвід військового зіткнення з ісламською агресією.

По-перше, у 2084 році виповнюється 1220 років першого хрещення Руси князем Аскольдом. По-друге — минає 1030 років з часу остаточного розколу єдиного християнства. Хіба не добра нагода, щоб відновити єдність? Що ж до московсько-російського православ’я, — зиркнув суворо Ізидор на кардинала, який записував старанно його слова, — то трагедія наших російських братів во Христі полягає в тому, що вони перетворили церкву на підпорядкований Кремлю ідеологічний департамент Російської держави. З розпадом держави на шість частин розпалася, відповідно, московська православна церква. Існує, щоправда, Суздальська митрополія на чолі з патріархом Савелієм. Безперечно, ми запросимо всі російські християнські церкви до участі в Соборі, хоча усвідомлюємо, який шалений опір цей акт може викликати в частини російського кліру. Вони виступають категорично проти екуменізму. Вони ще не зрозуміли, що Третього Риму — московського — вже немає і ніколи не буде, а четвертий, у Києві, ми не збираємось будувати. Ми лише хочемо відновити дух єдності юдейсько-римсько-грецького християнства, який панував у першому тисячолітті. Повернутися до нашого спільного коріння.

Папа Климент підвівся й обійняв Ізидора.

— Брате Ізидоре, прошу призначити повноважного представника для підготовки тексту Акта і технічних аспектів Собору. З нашого боку це буде архієпископ Монті. Через кілька днів він стане кардиналом і буде призначений державним секретарем.

На замкнено-незворушному обличчі Монті засвітилася радість — хоча, можливо, це промінь сонця впав випадково на нього.

Папа запросив Патріарха України-Руси на спільну молитву нагору до своєї приватної каплиці, а генерал Гайдук пішов оглядати скарби Ватикану в супроводі перекладача — молодого монаха-францисканця отця Василія, який походив з Ужгорода і працював на четверте управління НРА — Національного розвідувального агентства України-Руси.

9

Римський клуб інтегральних досліджень був нічим не прикметною приватною організацією; у Вічному Місті таких нараховувались сотні — і благодійних, і розвідувальних, і аналітичних, і диверсійних — одні діяли проти Півночі, інші працювали на дестабілізацію Південної Італійської Республіки. Римський клуб належав невідомому Фонду Крюгера, за рахунок якого міг орендувати будинок, утримувати близько двадцяти постійних працівників і фінансувати таємні філіали на території України-Руси. Характер діяльності клубу не привертав уваги римської влади, яка не бачили нічого протизаконного в проведенні незрозумілих досліджень жменькою законослухняних імігрантів, котрі не втручалися в заплутані справи поділеної Італії.

Рівно о п’ятій годині вечора Безпалий ступив у невеличкий конференц-зал на другому поверсі; посередині кімнати стояв овальний стіл, оточений десятьма кріслами. В залі було двоє: лисий повновидий чоловік у зеленому френчі, який сидів з правого боку столу; біля вікна, що виходило в patio, за окремим столиком, заставленим якоюсь апаратурою, всілася людина на ім’я Вінсент; це він вранці зустрів Джорджа в приймальні клубу.

«Особіст, — подумав Джордж. — Це він мордуватиме мене».

— Як доїхали, лейтенанте? — ввічливо спитав чолов’яга в зеленому френчі. — Сідайте. Називайте мене Полковником.

Джордж сів навпроти Полковника. Той уважно приглядався до нього, потім задоволено сказав:

— Викапаний батько. Такі самі кучері. І очі. Не треба ніяких посвідчень. Чи не правда, Вінсенте?

Вінсент ніяк не відреагував на ці слова.

— Я потрапив у надзвичайну ситуацію, — Джорджу здалося, що голос у нього мертвий і звучить іззовні і здалеку. — У мене вкрали сумку з усіма документами. Тими, що передав вам полковник Стригун.