[207] Н.Н.Попов. Очерк истории КП(б)У, вид.3, с.176.
[208] История евр. печати в России, с.211.
[209] Национальные вопросы в странах Ближнего и Среднего Востока, М.,1970, с. 81–82.
[210] К.Маркс і Ф.Енгельс, Твори, т.9, с.25.
[211] История евр. печати в России, с. 2–3.
[212] К.Маркс і Ф.Енгельс. Твори, т.5, с.54.
[213] Там само. с. 325–326.
[214] Там само, т.16, с.160.
[215] БСЭ, т.8, М.,1927, с.188.
[216] К.Маркс і Ф.Енгельс. Твори, т.13, с.338.
[217] Вопросы истории, 1955, № 7, с.76.
[218] К.Маркс і Ф.Енгельс. Твори, т.29, с.42.
[219] І.Франко. Молода Україна, Львів, 1910, с.141.
[220] Музей Івана Франка у рідному селі, с.46.
[221] К.Маркс і Ф.Енгельс. Твори, т.13, с.103.
[222] Історія міст і сіл УРСР. Львівська область. К.,1968, с.266.
[223] І.Франко. Твори, т.5. с.214.
[224] Там. само, с.345.
[225] Там само, с.356.
[226] Там само, с.475.
[227] Історія міст і сіл УРСР. Львівська область, с.102.
[228] І.Франко. Твори, т.5, с.477.
[229] К.Маркс і Ф.Енгельс. Твори, т.20, с.140.
РОЗДІЛ ІV
Єврейський чинник української економіки був настільки настирливий, всюдисущий і невтомний у досягненні своєї мети, що робилися неодноразові спроби стримати його агресивну активність, оту нахабну “єврейську влізливість”, як дуже влучно висловився письменник.
Уже відзначалося, що давньоруські князі, на видубицькому з’їзді в Києві 1113 р. постановили: аби позбутися нестерпного єврейського лихварства — вигнати євреїв за межі українських земель зовсім.
У ті далекі часи єврейську проблему подібним чином “вирішували” не тільки наші предки. В ряді країн євреїв також виганяли поголовно: з Англії в XІІІ ст., з Франції в XІV, з Німеччини, Іспанії, Португалії наприкінці XV ст. і т. д.
Вигнані в 1290 р. за указом Едуарда І, всі євреї Англії повернулися туди лише через 350 р. з дозволу Кромвеля, сучасника Б.Хмельницького. Вигнані з Німеччини внаслідок розпорядження імператора Максиміліана, євреї знайшли собі притулок у Польщі, Литві, на Україні. “Основной причиною этих преследований, — пояснює історична енциклопедія, — было противоречие интересов христианских и еврейских купцов и ремесленников”.230 У чому полягало це “противоречие”, ми бачили на прикладі України.
У 1096 р. Бржетіслав Чеський розпочав антиєврейську акцію, в ході якої забирав у євреїв майно і різні багатства. При цьому він підносив той виправдальний мотив, що єврейські багатства награбовані у християн. Мовляв, предки євреїв вийшли з Єрусалима ні з чим і навіть продавалися тоді по 30 душ за динар.231
Однією з причин вигнання євреїв з Іспанії були інтереси національної єдності в боротьбі проти загарбників. Протягом VІІІ-ХV століть народи Піренейського півострова вели збройну боротьбу за відвоювання (т. зв. реконкіста) територій, захоплених арабами і берберами (ті й другі дістали загальну назву маврів). У ході боротьби були вигнані з Іспанії не тільки маври, а й євреї, які проживали тут з давніх часів. За королівським указом від 31 березня 1492 р. всі іудеї протягом трьох місяців повинні були прийняти католицьку віру або залишити Іспанію. Причому в останньому випадку все їхнє майно підлягало конфіскації на користь іспанської корони. Рятуючи свої багатства, частина євреїв перейшла в католицтво (цих вихрестів звали маррани, або “нові християни”). Запідозрені в “нещирому” ставленні до нової віри, вони стали потім жертвами інквізиції. Інша частина (сефарди) змушена була покинути країну і переселитися на Балкани. Таких нараховують, за різними даними, від 100 до 300 тисяч чоловік.232