— А воно, мабуть, твоя правда.
— Краще пустити його на лій, ніж на м'ясо.
— Шкода!
— А чи, бува, не наворожив тут Жільят?
Траплялося, що Жільят зупинявся в полі перед хліборобом чи поблизу саду перед садівником і промовляв такі загадкові слова:
— Цвітуть чортові вудила — пора жати озимину. (До речі, чортові вудила — це скабіоза).
— Ясен розпускається — заморозків не бійся.
— Літнє сонцестояння — будяк цвіте.
— Якщо в червні нема дощу, на хліб нападе іржа. Бережись — уколю.
— Дика вишня наливається — бережись повного місяця.
— Якщо погода на шостий день така сама, як на четвертий чи на п'ятий день, то вона буде такою весь місяць: дев'ять разів із дванадцяти в першому випадку і одинадцять разів із дванадцяти — в другому.
— Не спускай ока з сусіда, якщо він тебе позиває. Остерігайся каверзи: напоять свиню гарячим молоком — вона й лусне, натруть корові зуби бузиною — її від їжі відверне.
— Корюшка нереститься — бережись пропасниці.
— Жаба прокинулася — сій дині.
— Зацвів лишайник — сій ячмінь.
— Липа цвіте — коси траву на сіно.
— Зацвіла срібляста тополя — відкривай теплиці.
— Цвіте тютюн — закривай оранжереї.
І — жахлива річ! — тим, хто слухав його порад, усе вдавалося.
Червневої ночі, коли Жільят грав на волинці, вийшовши на плоский піщаний берег поблизу Демі-де-Фонтенель, рибалкам у морі не пощастило із ловлею макрелі.
Якось увечері, під час відпливу, на березі біля «Будинку на Пустирищі» в когось перекинувся віз, навантажений водоростями. Очевидно, Жільят боявся правосуддя, бо надто вже він заповзявся, допомагаючи підняти воза, і сам його знову навантажив.
В сусідської дівчинки завелися воші. Тож він пішов у порт Сен-П'єр, дістав там масті й намастив дівчинці голову. Воші пропали — а це доказ того, що Жільят сам же їх і напустив.
Усі знають, що ворожбою можна напустити воші на кого завгодно.
Жільят мав звичку заглядати до чужих криниць, а це при лихому оці дуже небезпечно.
І справді, відомо, що якось в Аркюлоні, поблизу порту Сен-Сансон, в одному колодязі засмерділася вода. Господиня криниці, простягаючи Жільятові повну склянку, сказала:
— Подивіться-но на цю воду.
— Вода каламутна, — кивнув головою Жільят.
Добра жіночка, яка мала щодо нього деякі підозріння, попросила:
— Вилікуйте мені її.
Жільят почав допитуватися, чи є у неї на обійсті хлів, чи а хліва йде стік і чи не витікає з нього гноївка десь поблизу криниці. Жінка на все відповіла ствердно.