Трудівники моря: читать книгу онлайн полностью и бесплатно

Віктор Гюґо

ТРУДІВНИКИ МОРЯ

Роман

ЛА-МАНШСЬКИЙ АРХІПЕЛАГ

І Стихійні лиха минувшини

Атлантичний океан підточує наші береги. Під натиском полярної течії спотворюється наше скелясте західне побережжя. Гранітна стіна, що звисає над морем від Сен-Валері-на-Соммі аж до Інгувіля підмита, додолу падають велетенські брили, вода перекочує гори валунів, наші порти затягуються піском і завалюються камінням, перегачуються гирла річок. Кожного дня відривається і зникає під водою шматок нормандської землі. Титанічна праця, тепер уже сповільнена, нещодавно викликала жах. Тільки велетенський хвилеріз — Фіністер стримував море. Про могутність північного припливу, про його руйнівний розмах можна судити з западини, що утворилася між Шербургом і Брестом.

Ла-Маншська затока утворилася за рахунок французької землі, і сталося це ще в доісторичні часи. Проте дата останнього рішучого напливу океану на наше узбережжя відома. В 709 році, за шістдесят років до того, як на престол зійшов Карл Великий, море одним ударом відкололо від Франції Джерсей. Крім Джерсею, видніються скелясті береги земель, затоплених раніше. Вершини, що здіймаються над водою, — острови. Вони й становлять Нормандський архіпелаг.

На ньому оселився працелюбний людський мурашник. Слідом за роботою моря, яка витворила пустиню, почалася робота людини, і ця робота створила народ.

II

Гернсей Граніт на півдні, пісок на півночі; тут крутосхили, там — дюни.

Похила площина луків з хвилястою грядою горбів, здиблені угору скелі; торочки цього зеленого, зібраного в складки килима, — морська піна; то тут, то там вздовж берега осілий вал, на ньому декілька гармат, вежа з бійницями; внизу вздовж самісінької лінії берега — масивна фортечна стіна з амбразурами і сходами; стіну заносить піском, в неї вдаряє хвиля; тільки й цієї облоги тепер їй боятися; вітряки, обезкрилені бурями; у Віллі, у Вільо-Руа, у порту Сен-П'єр поблизу Тортваля, крила деяких іще крутяться; у скелястих бухтах — якорні стоянки; в дюнах — отари овець; безперестану сновигають вівчарки та сторожові собаки погоничів худоби; по вибоїстих дорогах мчать, підстрибуючи, візки міських торгівців; нерідко побачиш чорні будівлі: на західному узбережжі їх присмолюють, щоб захистити від дощів; півні, кури, купи гною; скрізь циклопічні стіни, стояли вони раніше і в старовинній гавані, їх велетенські гранітні брили, могутні стовпи і важелезні ланцюги колись захоплювали зір; тепер все це, на жаль, поруйноване; ферми обрамлені височенними деревами; поля, обнесені кам'яними огорожами в пояс висотою, своїми обрисами начеб покреслили рівнину дивним шахматним візерунком; то тут, то там земляний вал у сусідстві з якимось будяком, хижі, складені з граніту, — справжні каземати, вони не розвалилися б під градом ядер; подекуди в щонайглухішій місцевості нова невеличка будівля з дзвоном на даху — то школа; два-три потоки в низині; дуби і в'язи; неймовірний витвір природи гернсейська лілія — таких не знайдеш ніде; під час весняної оранки — плуги, запряжені вісімкою коней; перед хатами широкі скирти сіна на кам'яних оденках, розміщених по колу; хащі дикого терну; іноді невеличкі парки в давньому французькому стилі — з підстриженими тисовими деревцями, з мереживними самшитами, примхливими вазами впереміш із фруктовими садами та городами; вишукані квіти за тинами селянських садиб; рододен-Сеп-П'єр — головне місто на острові Гернсей.

дрони поміж бадиллям картоплі; скрізь на траві сушаться побурілі водорості; на цвинтарях нема хрестів; в місячному сяйві кожний надгробний камінь здасться привидом, білою дамою, що знялася на весь зріст; на обрії видніється близько десяти готичних дзвіниць; старі церкви — нові догмати; протестантські обряди уживаються з готичною архітектурою; в пісках і на мисах похмура кельтська загадка, втілена в різних формах: менгіри, пельвани, довгі камені, чарівні камені, камені, \"які гойдаються, дзвенять, камінні галереї, кромлехи, дольмени, всілякі історичні пам'ятки; після друїдів — католицькі священики; після священиків — протестантські пресвітери; живі спогади про повернення з небес: як на одну з вершин, де стоїть замок архангела Михаїла, врізався Люципер, а на іншій вершині, на мисі Дикар — Ікар, квіти цвітуть майже так само взимку, як і влітку. Такий Гернсей.

III Гернсей.

Продовження Земля плодюча, масна, сповнена соків. Кращих пасовищ не знайти. Пшениця — найвищого гатунку, корови — породисті. Телиці з пасовищ Сен-П'єр-дю-Буа не гірші за премійованих овець з Конфоланського плоскогір'я. Сільськогосподарські товариства Франції та Англії відзначають преміями найвищі здобутки нив та лугів Гернсею. До послуг сільського господарства велика кількість доріг; густа сітка піляхів сполучення сповнює життям весь острів. Шляхи ж там чудові. На перехресті двох доріг лежить на землі плоский камінь, над ним височіє хрест. Найдавніший бальї Гернсею Готьє де ла Сальт, призначений на цю посаду 1284 року, перший в списку всіх наступних бальї, був повішений за несправедливий суд. На тому місці, де Готьє де ла Сальт востаннє став на коліна і де він востаннє помолився богу, стоїть хрест, який дістав назву «Хреста бальї». В бухтах і затоках, біля якорних стоянок море рябіє великими буями, схожими на розмальовані голови цукру; вони погойдуються на хвилях, і в очах мерехтять чорні та білі клітинки, чорні і жовті смуги, зелені, сині, жовтогарячі цяточки і візерунки. Іноді звідтіля долинає монотонний спів матросів, які тягнуть судно вздовж берега на линвах.

Задоволений вигляд не тільки в рибалок: у землеробів та садівників також. Грунт, насичений пилом скельних пород, — життєдайний; природні добрива — намул та водорості — збагачують його солями; цим пояснюється його неймовірна родючість: все росте, як на дріжджах; скрізь магнолії, мирти, вовчі ягоди, олсандри, сині гортензії; фуксії як намальовані; аркадами зводиться трилисна вербена, стінами звисає герань; помаранчеві та лимонні дерева ростуть під відкритим небом; щоправда, виноград визріває в теплицях, зате він пречудовий; камелії — то справжні дерева; в садах можна побачити квітку алое, вищу від будівель. Нема на світі розкішнішої, нема казковішої рослинності від тієї, котра заступає і прикрашує фасади чепурних вілл і котеджів острова.

Чарівний з одного боку, Гернсей жахливий — із другого. Західна його частина, весь час перебуваючи під океанічними шквалами, спустошена. Там високий прибій, там шторми, обмілілі бухти, полатані човни, поля під паром, ланди, халупи, іноді хутірці з хиткими та вбогими хатками, отари худющих овець, низькоросла просолена трава — ось похмура картина безпросвітних злиднів.

Лі-У — пустельний острівець, що видніється вдалині; він доступний тільки під час відпливу. Він весь заріс чагарями, поточений норами. У кроликів острова Лі-У розвинуте почуття часу. Вони вилазять зі своїх схованок тільки в годину припливу. Вони знущаються з людини. Приятель-океан їх захищає. В таких великих братствах втілена сама природа. Якщо удатися до археологічних розкопок у Вазонській бухті, то там можна знайти дерева. Під таємничою товщею піску похований ліс.

Рибалки західної частини Гернсею, яку безперервно шмагають вітри, — люди норовливі на вдачу, але вправні лоцмани. Поблизу островів Ла-Маншу море незвичайне. Канкальська бухта, до якої подати рукою, — це той закуток земної кулі, де припливи досягають найбільшої висоти.

IV Трава

Трава на Гернсеї — звичайна собі трава, тільки вона трохи багатша, ніж в інших місцях; гернсейські пасовиська мало що не такі, як луги Клюта чи Жеменоса. Як і в будь-якому іншому місці, ви тут знайдете вівсик і метлицю, але тут більше костеря з веретеноподібними колосками, повзучого лютика, канаркової трави, польовиці, з якої виготовляється зелена фарба, оксамитника з волохатим стеблом, запашного жовтоквітника, тремтливого чорного пасльону, дощових нагідок, дикого часнику, листя якого ніжне-ніжне, а запах аж надто гострий, тимофіївки, лисохвосту, колос якого схожий на невеличку булаву, куги, зі стебел якої виплітають коші, вівсюги піщаної, здатної закріплювати сипучі піски. І це все? Ні. Тут зустрінеш і собачу траву — її квіти згортаються в клубочок, і дике просо, і, як вважають деякі місцеві агрономи, бородач. Скерди, схожі листям на кульбабу, показують час, а сибірська заяча капустка провіщає погоду. Трава як трава, та все ж такої трави не знайдете ніде, бо це трава архіпелагу; адже вона росте на граніті, а поливають її хвилі океану.

А тепер загляньте всередину і уявіть собі міріади комах: одні з них — потворні, інші чарують око, вони повзають серед билинок і пурхають над ними: в траві — довгорогі, довговусі жуки-довгоносики, мурахи, які доять своїх годувальниць — трав'яних вошей, невгамовні коники-стрибунці, листоїди, або інакше — божі корівки, личинки жука-ковалика, який називається чортовою худібкою, на траві і в повітрі — бабки, наїзники, оси, жуки-бронзовики, бархатисті джмелі, мереживнокрилі мухи, оси з червоними черевцями, гудливі шершні, — уявіть собі все це, і перед вами постане казкова картина, яку споглядає на гребені гори поблизу Жебура чи Фермен Бея червневого дня опівдні мрійник-ентомолог і натуролог-поет.

Раптом ви запримітите на цій ніжно-зеленій травичці невеличку квадратну плиту з вирізьбленими на ній двома літерами: W. D., які означають War Department, тобто Військове відомство. Так і має бути. Цивілізація повинна себе показати. Інакше місцевість видавалася б справжньою глушиною. Поїдьте собі на рейнські береги, знайдіть такий же незайманий куточок; до певної міри краєвид вам здасться таким урочисто величним, ніби ви потрапили в храм, мимоволі спливає думка, що цю місцину особливо полюбив господь-бог; заглибтесь у нетрища, де гори навівають самотність, а ліс огортає вас своєю тишею, виберіть хоч би Андернах та його околиці, відвідайте темне й незрушне Лаахське озеро — про нього ми знаємо так мало, що воно здається майже легендарним; ніде не знайдете такої царственої тиші, буття всесвіту тут відбито у всій священній безтурботності; всюди панує повна незворушність, скрізь непохитний порядок великого безпорядку природи; ви йдете розчулений серед цього безлюддя, воно сповнене любовної млості, як весняна пора, воно сумне, як осінні днини; йдіть, куди дивляться очі, лишіть позад себе руїни монастиря, розчиніться в зворушливій безмовності переярків, у співах птахів і в шелестінні листя; пийте пригорщами джерельну воду, блукайте, думайте, піддайтесь забуттю; перед вашими очима постане хижка: вона стоїть край хутірця, що загубився між деревами; затишна хатина потопає в зелені, вона вся заплетена плющем та запашними квітами, в ній лунає дитячий сміх: ви підходите ближче і на замшілому камені старезної стіни, де ряхтіють сонячні виблиски впереміш із темними цятами тіні, під назвою хутора Лідеєрбрейціг, прочитаєте: «2-га рота 22-го запасного батальйону». Ви гадаєте, що знаходитесь у селі, — а потрапили в полк. Така вже людина.

V

Вибрики моря

Оверфол — читай «страшне місце» — досить звичне явище на західному узбережжі Гернсею. Морські хвилі химерно повищерблювали цей берег. Кажуть, що на вершині зрадливих скель вночі з'являється надприродне сяйво, яке не раз бачили й існування якого підтверджують бувалі мореплавці: воно то застерігає, то збиває з дороги. Ці ж таки відважні та легковірні моряки розрізняють під водою легендарну голотурію — оцю кропиву, що росте на дні морському чи не в самому пеклі, доторк до якої обпалює руку полум'ям. Така місцева самоназва, як, наприклад, Тентаже (від галльського Тен-Тажель), вказує на те, що тут не обійшлося без нечистої сили. Есташ, він же Уейс, натякає на неї в своїх старовинних віршах:

Підняв нечистий раптом шквал. За хвилею нахлинув вал. І небо хмара зла вкриває, Ні тьмі кінця, ні морю краю.

Ла-Манш нині такий же непокірний, як і в часи Тюдріга, Умбрафеля, Чорного Амонду і рицаря Еміра Лідо, що переховувався на острові Груа, поблизу Кемперле. В тутешніх краях море іноді показує такі спектаклі, яких треба остерігатись. Приміром, ось які коники викидає роза вітрів поблизу ісландських узбереж: буря насувається з південного сходу; відтак настає затишшя, цілковите затишшя; ви полегшено зітхаєте; іноді це може тривати з годину; раптом — ураган, але вже не з південного заходу; то він налітав з корми, а тепер налітає з носа; буря мчить із протилежного боку. Якщо з вас не дуже досвідчений лоцман, якщо ви не виявитесь справжнім морським вовком і не скористаєтесь із тимчасового затишшя та не переставите вітрил, поки міняється вітер, то ви пропали: судно розпадається і тоне.

Під час свого перебування на Гернсеї Рібероль, який скінчив свої дні в Бразілії, п'яте через десяте записував у свій особистий нотатник факти щоденного життя. Ось один із аркушів цього щоденника: «1 січня. Новорічний подарунок: буря. Корабель, який прибув із Портріє, вчора затонув прямо перед площею. 2 січня. Поблизу Рокена затонуло трищоглове судно. Воно йшло з Америки. Загинуло семеро душ. Двадцять одного чоловіка врятовано. З січня. Не повернулося поштове судно. 4 січня. Буря триває... 14 січня. Злива. Під час обвалу загинув один чоловік. 15 січня. Негода. «Фавну» не вдалося відчалити. 22 січня. Раптовий шторм. На західному березі п'ять нещасливих випадків. 24 січня. Буря не вщухає. Звідусіль повідомлення про загибель кораблів».

В цих місцях океан майже ніколи не затихає. Ось чому тривожний голос давнього поета Лі-Уар-Ена, цього Ієремії морів, доносить до нас через століття кигикання чайок, неугавний гуркіт шторму.

Але не буря найнебезпечніша для суден, що плавають поблизу архіпелагу; шторм гримить несамовито, і ця несамовитість попереджує. Судно заганяють у порт або пускають його дрейфувати; моряки намагаються якомога нижче опустити вітрила; якщо вітер дужчає, вітрила згортають, і з біди можна якось викрутитись. Найстрашніші небезпеки біля цих берегів — це небезпеки невидимі, вони чигають завжди, і чим краща погода, тим вони невідворотніші. Під час зустрічі з ними вдаються до особливого рятівного маневру. Моряки західного Гернсею чудово виконують цей маневр, який можна було б назвати застережним маневром. Ніхто не вивчив так, як вони, три найбільші небезпеки спокійного моря: «пастка», «пліш» і «водокрут». Пастка — це підводна течія, пліш (темне місце) — це мілина, водокрут (страховина) — це чорторий, западина, глибока яма в скелях під водою, колодязь на морському дні.

VI

Скелі