– А ви знову кудись від'їжджаєте? – перебив Рудий Маргариту Іванівну.
– Хочу показати чоловікові Полєново. Він же тут іще нічого не бачив. А часу в нього обмаль, йому треба повертатися до Москви. – Маргарита Іванівна глянула на годинник. – Ой!.. Біжу. Ах, мало не забула про Сомова… – І вже на ходу вигукнула:– Побажайте йому, щоб він лишався такий, який він зараз… Усе життя такий… – І зникла.
– А з нами ніяк до Полєнова не добереться… – почала Миронова, але останні слова завмерли в неї на губах, бо вона побачила Ленку Безсольпеву.
І Ленка побачила однокласників – зупинилася мов укопана. І однокласники побачили Ленку і в захопленні завмерли.
– Перед нами історичний експонат – Безсольцева! – Вперше губи Миронової розтяглись у стриману усмішку, а голос задзвенів: – Вона прийшла по квиток!.. Вона їде!
Ленка рвучко повернулася до всіх спиною і підійшла до каси річкового пароплавства.
– Еге! – вигукнув Кудлатий. – Вона їде!
– Сила перемогла! – радісно підтримав його Рудий.
– А знаєте, що ми їй порадимо? – Миронова освітилася натхненням:– Щоб вона запам'ятала наш урок на все життя…
Валька, кривляючися, вигинаючися спиною, навшпиньки підбіг до Ленки й постукав кісточками пальців по її спині:
– Безсольцева, ти запам'ятала наш урок?
Ленка не відповіла. Вона стояла не поворухнувшись.
– Не відповідає, – розчаровано сказав Валька. – Отже, не запам'ятала.
– Може, оглухла? – пропищала Шмакова. – То ти її… струсони.
Валька підняв кулак, щоб стусонути Ленку по тоненькій худенькій спині.
– А ось цього вже не треба, – зупинила його Миронова, – адже вона їде. Значить, ми перемогли. Нам цього досить.
– Хай забирається, звідки приїхала! – крикнув Рудий.
І всі теж загорлали:
– Нам такі не потрібні!
– Ябеда!
– Опу-да-ло-о-о! – Валька схопив Ленку за руку й втягнув у коло дітей.
Вони стрибали навкруг Ленки, танцювали, блазнювали й веселилися, і кожен намагався перевершити іншого:
– Опу-да-ло-о-о! Опу-да-ло-о-о!
– Го-род-нє!
– Рот аж по вуха!
Крутилося різноколірне коло, а Ленка кидалася в середині його.
В цей час з'явився Микола Миколайович, побачив Ленку та дітей, що стрибали навколо неї, і крикнув:
– Ви чого до неї причепилися? Ось я вас!..
– Лата-на-латі! – залементував Рудий. – Атас!
Вони кинулися врізнобіч.