Опудало: читать книгу онлайн полностью и бесплатно

– Звісно, почекаємо, – злякано погодився Валька. – Та й Васильєва ще немає.

І ту ж мить вони побачили Васильєва – худенького хлопчину в окулярах.

– А мене чекати не треба, – сказав Васильєв. – Я до Сомова не піду.

– Чому? – пролунав чийсь голос.

Усі озирнулися й побачили Миронову. Вона була, як завжди, акуратно зачесана й підкреслено скромно вдягнена. Під курткою в неї була найзвичайнісінька форменна коричнева сукня.

– Привіт, Миронова, – сказав Кудлатий.

– Здорова будь, Залізна Кнопко, – догідливе докинув Валька.

Миронова їм не відповіла. Вона неквапно пройшла наперед і зупинилася перед Васильєвим.

– То чому ти, Васильєв, не підеш до Сомова? – запитала вона.

– По господарству пораюся, – невпевнено відповів Васильєв і підняв над головою авоську з продуктами.

– А коли чесно?

Васильєв мовчав; товсті скельця окулярів робили його очі великими й круглими.

– Ну чого ж ти мовчиш? – не відступалася від нього Миронова.

– Не хочеться мені до Сомова, – Васильєв з викликом поглянув на Залізну Кнопку. – Набрид він мені.

– Набрид, кажеш? – Миронова виразно глянула на Кудлатого.

Той рушив уперед – за ним решта. Вони оточили Васильєва.

– А за зраду ідеалів знаєш що належить? – суворо запитала Миронова.

– Піп? – Васильєв подивився на неї круглими очима.

– А ось що! – Кудлатий розвернувся і вдарив Васильєва.

Удар був сильний – Васильєв упав в один бік, а окуляри його відлетіли в інший. Він випустив авоську й розсипав продукти.

Всі чекали, що буде далі.

Васильєв став карачки й заходився шарити рукою в пошуках окулярів. Йому було важко, але ніхто йому не допомагав – його зневажали за зраду ідеалів. А Валька наступив важким чоботом на окуляри, і скельце хруснуло.

Васильєв почув цей хрускіт, доповз до Вальчиної ноги, відіпхнув її, підняв окуляри, підвівся, надів їх і поглянув на присутніх: тепер у нього одне око було кругле й велике, а друге блискало маленькою безпорадною голубою цяткою.

– Озвіріли ви! - з несподіваною силою закричав Васильєв.

– Іди ти!.. – Кудлатий штовхнув його. – А то дістанеш додачу!

Васильєв засовував у авоську розсипані продукти.

– Дикуни! – не вгамовувався він. – До пуття це вас не доведе!

Кудлатий не витримав і кинувся за Васильєвим, а той дав дьору під загальний задоволений регіт.

– Поріділо в нашому полку, – мовив Рудий,

– Зате ми одностайні, – гостро урвала Миронова.